Щасливі струни материнської душі

Мешканка Михнівки Євгенія Гоцак цими січневими днями відсвяткувала 95-ий день народження. Голова Теофіпольської селищної ради Михайло Тененев привітав іменинницю і побажав міцного здоров’я, радості та щастя від дітей, онуків та правнуків. Родинного тепла і благополуччя бажали й односельці, які прийшли провідати ювілярку. Михайло Михайлович від імені територіальної спільноти вручив довгожительці Грамоту, грошову допомогу, букет квітів. Голова відокремленого підрозділу ветеранів України Володимир Кобера подарував Євгенії Порфирівні ікону святого Миколая - Чудотворця, щоб вона оберігала її та рідних і близьких від усіляких недуг. Подарунок бабуся прийняла з великою радістю.
Не могла надякуватися і народному депутату України Олександру Герезі та депутату Хмельницької обласної ради, Генеральному директору хлібокомбінату «Добрий хліб» Віктору Лебединському та їх політичній партії «За конкретні справи» за пакунок із солодощами.
Доля не обділила її материнським щастям. Ніжним та теплим, взамін на велику відповідальність за своїх дітей.

Усім своїм донькам дала відповідну освіту, навчила жити не лише заради себе, а й для інших. А, найперше, навчила людяності та доброти. Ювілярка постійно молиться за своїх кровинок. Не натішиться Галиною, Раїсою та Вірою. Виплекала їх та пустила у світ широкий. Усі вони мають сім’ї. Звили свої гніздечка. Народили і дали путівку у трудове життя своїм дітям та онукам.
На своєму життєвому шляху натерпілася ювілярка і немало лиха. Біда в її хату влетіла неждано-негадано. Помер чоловік Степан, знаний на все село механізатор. Їй тоді було лише 36, коли залишилася вдовою. Усе своє молоде життя присвятила їм, своїм донькам. Найменшій Вірі тоді ледь три роки виповнилося. А Галя з Раєю вже в школі вчилися. Хоч як важко було без годувальника, а раду давала. Дбала, щоб діти ситі були та одягнені.
- Я завжди відчувала в усьому домашній затишок. Можливо, це Всевишній, почувши мої звернення, шле мені це тепло, - каже Євгенія Парфенівна. - Як могла ходити, то часто відвідувала храм Божий, що недалечко оселі. Справляла з усіма мирянами православні свята. А нині нездужаю, прошу Отця Небесного додати сил і прощення. Віра дає мені наснагу до життя, впевненість у силах. Завжди молюся до Спасителя.
На старості літ ювілярку кликали до себе жити всі три доньки. Та вона вибрала середульшу –Раїсу. Бо її доля чимось нагадала мамину. Покинув зарання білий світ зять Іван. Тож довгожителька - неня ділить з нею свої думки, передає премудрості життя, секрети злагоди та щастя. Любов свою віддає й внукові Олегу та його дружині Оксані, правнучці Каріні. Та й старша донька Галя – недалечко від них поселилась. Проживає в рідному селі і наймолодша Віра. Тож маму навідують часто, підтримують її. А це дає здоров’я,бажання довго жити, зустрічатися й радіти.
Поринаючи в спогади, Євгенія Парфенівна розпочала перед нами гортати сторінки свого життєвого календаря. Працювала на різних роботах у колгоспі, ростила цукрові буряки, трудилася і в городній бригаді.
Керівництво господарства запримітило трудолюбиву та кмітливу жінку і запропонувало їй посаду ветеринарного санітара у тваринницькій галузі. Швидко увійшла в курс своїх обов’язків. Що не було зрозумілим, то зверталася до спеціальної літератури, а досвід набувався у практичних буднях. Благо, що хороший учитель стояв біля джерела її шляху – Микола Маркович Вальчук (вічна йому пам’ять).
- Я постійно жила і трудилася серед людей та для людей, - веде свою сторінку-сповідь іменинниця.
Не пройшло багато часу, як у районному відділенні зв’язку звільнилося місце листоноші, яка обслуговувала Михнівку. Вона з радістю прийняла пропозицію її замінити, бо хотіла завжди бути серед своїх односельців. Бо звикла йти до них лише з відкритим серцем і світлими думками.
Люди прагнули і бажають постійного спілкування. То періодику занесе, листа вручить, пенсію своєчасно доставить, запропонує купити товари. Бувало дві повні сумки плечі сильно обтяжували. Встигала і своє господарство обійти. Адже дільниця велика. Село розкинулось на пагорбах,а все доводилось долати пішки – чи то дощ, спека, мороз, заметіль. А ще в ті роки бракувало впорядкованої дороги до Михнівки, висипаних жорствою і заасфальтованих вулиць населеного пункту. Втім, про себе не любить говорити, все про дітей та про дітей. На Різдво Христове цього року посходилася до нені вся рідня: доньки Галя і Віра, їх діти й онуки, правнуки. Простора хата стала за мить затісною. А як всілися за святковим столом, то яскравіше стало в кімнаті від щасливих усмішок та неабиякої радості.
Струни материнської душі вигравали піснями, спогадами, щирою добротою. Рада іменинниця, що і в такі поважні роки вона ще створила для всіх таку урочистість. Бо знайшла Євгенія Парфенівна свою радість у доньках та їхніх дітях, своїх онуках та правнуках, праправнучках. Вони для неї радість і розрада. Вони дають наснагу жити, тішитися кожним днем, кожною миттю.
Андрій Рудюк