ПОЄДНАЛИСЬ
ДВІ В ОДНОМУ
Минулої п’ятниці мені довелося бути учасником двох свят, що відбувалися одночасно у Теофіполі, у парку культури та відпочинку. Перше - презентація книги Степана Флерчука і Анатолія Стучинського «Міліція Теофіпольщини», яка щойно вийшла друком у Львівському видавництві «Бона»; друге – дискотека із спокусливо привабною назвою «Кому за сорок». Обидва заходи були цікавими для людей, тому й зібралось їх у парку чимало. Завітали сюди не тільки ті, кому за сорок літ від народження, а й такі, що вже подолали життєвий рубіж двічі по сорок… Бачимо тут і таких громадян, яким ще далеченько й до сорока. Але, переконаний, що привело всіх сюди бажання щось гарне почути, побачити, запозичити…
… Грає духовий оркестр Теофіпольського центру культури та дозвілля(жаль, що духові оркестри нині в нашому краї можна перерахувати на пальцях однієї руки). А тут він нам грає-виграє всіляких мелодій, під які танцюють люди різного віку. Окрім повільного вальсу оркестр витинає польку, карапет, краков’як, мазурку й гопака.
Та я не буду про це розповідати, бо в мене на меті інше: повідати читачам, як нелегко було зібрати матеріал для книги «Міліція Теофіпольщини», потім – написати про історію правоохоронців нашого краю, а ще потім – знайти кошти на видання (друкування) цього історичного матеріалу. Але все це вдалося здійснити завдяки наполегливості принаймні двох людей – ветерана, майора міліції у відставці Степана Михайловича Флерчука з Базалії і пенсіонера, полковника поліції у відставці Анатолія Сергійовича Стучинського з Теофіполя. Став їм у пригоді при редагування книги член Національної спілки журналістів України наш земляк Андрій Степанович Рудюк. І зробили це чоловіки не заради власної слави, а задля того, щоб і ми, і прийдешні покоління знали й пам’ятали тих, хто стояв на варті правопорядку в різні роки народовладдя.
Не хвалюся, але я добре знаю теперішні проблеми в тому, аби випустити у світ солідне друковане видання, яким є наша історична книга «Міліція Теофіпольщини». І якщо колись (років 25-30 тому) за написання такого твору можна було отримати солідний грошовий гонорар, то нині автор повинен сам платити видавництву. І дуже добре, коли йому на виручку прийдуть спонсори зі своїми фінансами. Зрозуміло, що авторам цієї книги довелося уклінно стукати не в одні двері того чи іншого офісу. Щоправда, не скрізь їм гостинно відчиняли, але, як загальний результат, - ми сьогодні тримаємо в руках і читаємо цікаве творіння людей доброї волі та неспокійної вдачі.
Тож добродії Стучинський, Флерчук, Рудюк заслуговують вдячності й поваги. Вони з честю виконали те, що задумали. І їм за це – ХВАЛА!
А за вдалу й змістовно організовану дискотеку «Кому за сорок» ми маємо щиро дякувати жіночкам з клубу «Скарбниця» Валентині Романович, Галині Панариній, Людмилі Мамиш, голові ради відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської селищної ради Володимиру Кобері, членам народного аматорського хору ветеранів праці «Відлуння», аматорам самодіяльної сцени з Кунчі.
І наостанок, як завжди, побажання: нехай отакі масові заходи в нашому краї знайдуть постійну та надійну прописку. А ще – щоб в оцьому парку культурного відпочинку ми спільними зусиллями вибудували Алею трудової і бойової Слави минулих і нинішнього поколінь.
Володимир РУБАШЕВСЬКИЙ
