Погода

 Щиро вітаємо усіх шанувальників нашого інформаційного тижневика «Життя Теофіпольщини», колишніх і нинішніх співробітників редакції та поліграфістів, більш, як тритисячний загін передплатників і читачів улюбленого в нашому краї часопису із славним ювілеєм! Так і хочеться промовити, що нашій матусі і бабусі 14 червня виповниться 90 і вона розміняє сотку.

Як розповіли Теофіпольській громаді у   20 та 22 номерах за 20 травня та 3 червня  цього року наші колеги-спілчани Валентин Дузяк та Володимир Рубашевський,  прожиті роки газети «Ленінський шлях», «Червона зірка», «Життя Теофіпольщини» мали свої відтінки. Бо були і світлі, і сірі, і чорні дні. Одне слово, були непростими. У  роки Другої світової – Великої Вітчизняної війни, через окупацію території  фашистськими зайдами, газета не виходила. Згодом, через призму різних реорганізацій - закривалася.  Але знову відродилася і жила, хоча за фінансової підтримки влади, яку пізніше майже втратила. Після роздержавлення газета існує завдяки читацькому загалу та передплатникам, які підтримують її плавання в бурхливому океані інформаційних подій. І, наперше, самореалізувалась через золотий професійний рівень невеличкого, але творчо обдарованого колективу – шанувальників друкованого слова.

З районкою усе життя

А вперше, як кажуть, познайомився із нею наприкінці 50-років, коли працював на будівництві школи     у Теофіполі,  оскільки стара згоріла. Редактором  тоді був дуже розумний і грамотний чоловік Андрій Михайлович Мацюк, який пізніше довгий час працював секретарем райвиконкому. А кореспондентом  Анатолій Михайлович Куречко,  справжній журналіст, якого  через деякий час забрали редактором у Білогір'я, пізніше працював у Деражні, Хмельницькому. Газета тоді мала назву «Ленінський шлях».

11 червня святкує свій ювілей директор Новоставецького ліцею  Євгенія Сергіївна Дем'янова.  Весь наш колектив від щирого серця вітає вас з цією гарною датою! В цей день хочемо побажати вам, Євгеніє Сергіївно, здійснення усіх заповітних мрій, легко долати будь-які труднощі на своєму шляху,  бути щасливою, коханою, життєрадісною. Нехай кожен день дарує щирі посмішки, улюблені квіти, яскраві барви натхнення та приємні зустрічі з близькими.  Нехай життя ваше буде наповнене тільки радісними і позитивними моментами, а гарний настрій завжди залишається з вами.

Пригадую, як десять років тому ми відзначали 80-річчя нашої газети. Зібралися однодумці, люди, які цінували, шанували, визнавали силу друкованого слова, розуміли, яка непроста та нелегка, яка відповідальна робота газетярів, атмосфера була щирою та душевною. Здавалося, до наступного ювілею так далеко! Та непомітно промайнули роки – від номера до номера, колесо крутилося, не зупинялося. Бо газета мала вийти, щоб там не було – чи грім, чи дощ, чи сніг. І, головне, вона мала бути цікавою, мала нікого не залишати байдужим, її мали чекати наші передплатники.

Ми продовжили добрі традиції наших попередників, правдиво писали про події, які відбувалися на теренах Теофіпольщини, писали про людей праці, пропагували неперехідні моральні цінності, виконували просвітницьку місію. Ми писали історію рідного краю. Завжди намагалися дотримуватися трьох головних принципів створення якісного інформаційного продукту - об'єктивність, неупередженість та збалансованість, завжди були на боці справедливості.

   Із  приємністю  згадую сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття, коли я очолював відділ листів і масової роботи редакції газети «Червона зірка» - попередниці теперішньої «Життя Теофіпольщини». Це був період  величезного творчого потенціалу, розквіту видання. Тільки уявити, що всі працівники, за винятком редактора  Вадима Шептицького,  приблизно одного віку, молоді, енергійні, амбітні. Завершили навчання або ще навчалися на факультеті журналістики Львівського державного університету Валентин Дузяк,  Лідія  Пейда, Людмила Довганюк, Тетяна  Базилюк, Павло  Пасєка та автор цих рядків. Жодна редакція районних газет Хмельниччини тоді не могла похвалитися тим, що всі творчі працівники  - фахівці і всі доморощені, вихідці із так званих сількорів. Власне про сількорів. Десятки позаштатних авторів  в ті далекі роки дружили, а окремі й до нині дружать з газетою.