ВАЖКІ  СПОГАДИ

Сергій Зубов народився 21 грудня 1967 року в селі Новоставці і був четвертою дитиною в сім’ї Василя Івановича і Софії Олександрівни, які трудилися в місцевому колгопі «Труд»: він – ковалем, а вона – на фермі чи в рільничій бригаді. Батьки сумлінно ставились до праці, привчали до цього й своїх дітей. Тому Сергійко зростав тут вихованим, трудолюбивим, доброзичливим.
Час плинув непомітно, тому й не зогледілись, як хлопець успішно завершив своє навчання у місцевій десятирічці і вже з атестатом про середню освіту вступив до Хмельницького професійно-технічного училища №17. У цьому навчальному закладі хлопець здобув на той час надто престижний фах - оператора верстатів з програмним управлінням. Щоправда, закінчив навчання тут екстерном, бо настав юнакові час йти виконувати свій почесний громадянський обов’язок – служити дійсну строкову службу в лавах Збройних Сил Союзу РСР. Той обов’язок тоді був для кожного юнака призовного віку надто очікуваним та справді почесним. Цим хлопці гордились, пишались.

Отож у травні 1986 року призованик з Новоставець уже був в місті Кушка, де пройшов курс молодого бійця.
А через місяць рядовий Сергій Зубов зі своїми товаришами із 149 полку в складі Гаченської окремої саперної роти дислокувався в афганському місті Баграм.
- Взагалі, я не прихильний до розмов про тодішній Афганістан, - мовить мені з ноткою смутку на душі Сергій Васильович. – Повірте, коли я іноді щось пригадую з тих бойових днів війни, то на очі набігають непрошені сльози, а горло стискають спазми. Краще такого не бачити і про таке не оповідати. Перед очима – жахіття того побоїща з багатьма смертями наших молодих солдатів, з якими ти щойно розмовляв, щось планував на майбутнє… Я ж, слава Богові, залишився якимось чудом живим. А убієним нехай свята земля буде легким пухом, а наша пам’ять – нетлінною… І щоб таке не повторювалось ніколи і ні з ким!
Важко зітхнувши, колишній воїн-інтернаціоналіст кінчиком носовичка змахнув з очей непрошену сльозу. І щоб не ятрити чоловікові серце, я перевів мову на мирне життя Сергія Зубова.
Доречно сказати, що після поетапного виведення радянських військ з Демократичної Республіки Афганістан рядовий С. Зубов продовжував свою службу в місті Шкотово Приморського краю – на Червонопрапорному Тихоокеанському флоті. В порівнянні з Афганом - тут було спокійно, затишно.
У таких мирних днях настав червень 1988 року – час звільнення рядового Сергія Зубова в запас і його повернення до рідних Новоставець.
Недовго відпочивав хлопець після військової служби. Зваживши свої професійні здібності, Сергій влаштувався токарем у місцевий колгосп «Труд». Працював сумлінно, з почуттям відповідальності, виконуючи виробничі завдання. Але згодом парубкові закортіло романтики шоферської справи, і він влаштувався на роботу в районне об’єднання «Сіль-госпхімія». Проте згодом повернувся на роботу в Новоставці, бо в домашньому обійсті потрібна була постійна чоловіча рука господаря (тато ж - Василь Іванович - помер).
Саме з цієї причини Сергій Зубов знову розпочав свою трудову діяльність у колгоспі «Труд». І знову вів перед у трудовому суперництві, своїм прикладом запалюючи інших. І працював би там й до сьогодні, якби не запала йому в парубоцьке око дівчина Світлана із села Кащенці сусіднього Білогірського району.
Отож, аби ніхто з хлопців не перехопив наречену, Сергій Зубов 1993 року одружується із Світланою і вже разом переїжджають на постійне місце проживання до тещі - в Кащенці. Отам мешкають й понині.
За роки подружнього життя Сергій Васильович і Світлана Олексіівна поповнили свою сім’ю новонародженими дітьми. Нині вони вже дорослі: донька Тетяна господарює в невістках у сусідньому селі Ставищани, а син Роман - навчається і одночасно працює в Києві.
Особисто Сергій Васильович Зубов майже два десятки років працював механізатором у тамтешньому колгоспі імені Богдана Хмельницького - аж до його реформування на кілька фермерських господарств. І тут запам’ятали чоловіка трудолюбним, добрим, щирим, відповідальним за доручену справу.
Та й загалом – він веселої вдачі. Але тільки тоді, коли не згадувати йому про Афган.
І про це знають не тільки в Кащенцях чи Новоставцях, а й усі ті, хто спілкується з С. В. Зубовим.
Кілька останніх років Сергій Васильович працює завгоспом у Кащенецькій сільській школі. І тут він має бездоганну репутацію. По мірі можливостей допомагає педколективу виховувати підростаюче покоління в дусі патріотизму, любові до людей, до Батьківщини. Проте, про Афган – ні слова. Бо то – важкі спогади.
Володимир РУБАШЕВСЬКИЙ