Щоб меди медились, щоб рої роїлись

У чудовий день, на Спаса, в Україні відзначається День пасічника.
Бджолярів з давніх-давен шанували на українській землі. Протягом сторіч виготовлення меду з кропіткого ремесла перетворилося на справжнє мистецтво. Його секрети відкриваються лише дбайливим і працьовитим.
Мед на столі – радість у господі. З ним українці відзначають свята, частують гостей, лікують недуги. Честь і хвала трудівникам пасік, які приносять до столу українців неповторний дар землі та сонця. Велика подяка їм за наполегливість, вірність народним традиціям, любов до своєї землі.
Є у нашому краю чимало господарів, які мають пасіки та невтомно на них трудяться. Бо це лише збоку комусь видається, що мед сам по собі береться. Адже бджіл треба пильнувати в будь-яку пору року, це великий труд та терпіння. То ж наша розповідь про одного з цієї когорти – Олександра Шевчука з Малих Жеребок.
Днями цьому роботящому чоловікові виповнилося 46 років, а бджолами він займається вже 26 років.

Був ще підлітком, ходив у сусідні Попівці, жила там родичка, яка мала пасіку. А як прийшов з армії, коло його хати сів бджолиний рій, захотілося хлопцеві його забрати. І так почалося. Спочатку було три вулики, а сьогодні в Олександра Івановича вже 120 вуликів. То ж навчилися цього древнього ремесла і дружина Зоя Олександівна, сини Володя та Андрій. Адже 14 серпня 2014 року, через три дні від свого сорокаріччя, Олександр Шевчук був мобілізований. Не відкошував, бо великий патріот, над усе любить рідну Україну. Понад рік був у зоні АТО, артилерист, воював у складі 93 механізованої бригади.
- Дуже я переживав за пасіку, - розказує, - якби загинули мої бджоли, дуже б шкодував, найбільше лежить до цього моя душа. Тому до цього часу згадую друзів, які допомогли моїй родині вберегти вулики. Це Павло Левчук, Володимир Сидорук з Михиринець, Тетяна Шаблиста з Малих Жеребок, Віктор Тарадай з Червоного Острова. Щиро їм вдячний, це справжні мої побратими, такі ж захоплені бджолярством, як і я. І хоч це такий тяжкий труд, одночасно для мене поратися коло вуликів – така насолода! Це ні з чим незрівняне відчуття гармонії з природою. А який корисний мед, їсти його треба щодня, замість цукру, зміцнювати свій імунітет, особливо зараз, в час пандемії коронавірусу.
Та журиться пасічник, що небезпека для бджіл щороку зростає. Адже, буває, що сільгосппідприємства не попереджують про обробіток своїх посівів засобами захисту, смертельними для бджіл, навіть виконують ці роботи вдень. Тобто, ведуть себе недобросовісно. Адже господарювати треба так, аби нікому не шкодити. Ще ж якби більше сіяли медоносних рослин, як це роблять одноосібники. От у Богданівці Волочиського району засіяли аж 150 гектарів гречки.
- Хочу, - продовжує, - щоб ніхто нікому не робив лиха, щоб панували на нашій землі добро та злагода, щоб настав в нашій Україні мир та спокій. Восени вертаються мої хлопці, закінчуються у них контракти служби в Збройних Силах України, Володя відслужує 5 років, Андрій – три. Разом будемо господарювати, обробляти свою землю. Бо нема на світі нічого кращого, як трудитися на рідній землі, чути, як гуде бджолиний рій. Та й в нас тут, в Малих Жеребках, най-краще на світі.
Що ж залишається сказати цій світлій людині: щоб меди медились, щоб рої роїлись, а ви, Олександре Івановичу, ніколи не журились!
Галина Тебенько