Погода

Донорство крові -


акт милосердя

Щомиті в усьому світі у людей будь-якого віку і походження виникає потреба в переливанні крові за життєвими показаннями. Травми, кровотечі, онкологічні захворювання…Багато людей стикалось з цією проблемою. Багатьом препарати крові в прямому сенсі врятували життя. У травні 2005 р., в ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, міністри охорони здоров’я світу одностайно постановили щорічно проводити Всесвітній день донора крові 14 червня. Цього дня у 1868 році народився австрійський лікар К. Ландштейнер, який від-крив групи крові людини.
Донорство - благородна і почесна місія, яка дозволяє зберегти життя породіллям, дітям і дорослим, хворим на важкі хронічні захворювання, бійцям, пораненим під час бойових дій, а також потерпілим від опіків, аварій та катастроф. Донорство символізує безкорисливу ідею допомоги іншим людям.

Є ж правила співжиття

Є у Теофіполі вулички, де дорога вузенька, все видно на подвір’ях осель, що тут робиться, чи порядок чи безлад. Бо ж хата на хаті. Як от у провулку по вулиці Набережній, де в одній частині будинку на три квартири проживають Галина та Олександр Вальчуки. Про цих господарів писала наша газета ще шість років тому, у червні 2014 року. І люди ж ніби не вредні, трудящі, тримали на крихітній території між гаражем та хлівом 20 дорослих кіз та 10 козенят. Та були ці тварини виснажені, брудні та кудлаті, їм же б пастися на беріжку, а не день та ніч бути на купах гною. То ж стояв тут сморід, люди нарікали. Навіщо ж так мучити ці божі створіння? Та й визнавала вже тоді господиня, Галина Олександрівна, що важко стільки кіз прогодувати, та шкодувала, аби не пішли під ніж.

Люди хочуть


справедливості

Отож, майже два місяці, з 18 травня, кипить-бурлить Кунчанська громада. З часу, коли відбувся схід жителів з приводу незаконного розподілу земель сільськогосподарського призначення. Чому, на думку людей, незаконного? Бо розподілили пасовище депутати сільської ради на чолі з сільським головою Олексієм Козачуком 24 березня цього року таємно від людей між собою та своїми сім’ями (та й раніше це робили), мовляв, не було більше заяв. А хто ж знав, що є вільна земля, що можна отримати по 2 гектари землі для ведення особистого селянського господарства? Чому такі питання не обговорювалися, не були винесені на сходи громади? А виявилося, що в Кунчі та Дмитрівці таких бажаючих є вже 350, написали заяви в сільську раду.
Ми відстежували події, які відбувалися, як діяла ініціативна група, яку люди створили. Як колективне звернення надали в прокуратуру, в райдержадміністрацію, як заявники отримали повідомлення за підписом начальника відділення поліції Сергія Дулєпова про відсутність у діях сільського голови та депутатів будь-якого адміністративного чи кримінального правопорушення(!).

НА ВІЙНІ, ЯК НА ВІЙНІ

15 лютого 1989 року обмежений контенгент військ Радянського Союзу залишив територію Демократичної Республіки Афганістан. Тоді, наприкінці 80-х років, поверталися звідти додому не за роками змужнілі воїни-інтернаціоналісти - хлопці, які, зазирнувши у вічі смерті, навчилися цінувати найдорожче – своє життя. Не став винятком і Віктор Лівшун. Пройшовши «афганську школу» та скуштувавши фронтової каші, заправлену свинцевими «спеціями», він переконаний - свій обов’язок перед військовою Присягою виконав тоді сповна.