В Е Л И Ч А Л Ь Н А

Т Е О Ф І П О Л Ю

Вже червень пригасив каштанів ліхтарі,
А липень посміхнувсь медовим цвітом,
Чарують співом Храмів Божих дзвонарі.
Наш красеню, із шестисотим літом!

А Теофілія тоді й не знала,
Коли Чолган ім’ям своїм назвала,
Що власність недоторкана княгині
Нащадкам стане подарунком нині.
Звучить мелодія нестримних Полкви вод
У плескоті століть: без фальші ноти
Славетно тягне твій гігант – цукрозавод,
Але мовчать бетонні доти.
А більшовицька влада й не гадала,
Коли костел колишній руйнувала,
Що оживе католицька святиня,
Воскресне в ній у мармурі княгиня.
Ген за Норцем в обіймах квітів і хлібів-
Могила братська, наче й непримітна,
Де сотні жертв, німих рабів,
й мертве дитя на вбитій матері вагітній.
О, скільки чорних бід в твоїм житті було -
Репресії і геноцид, неволя,
Прибалтів, шляхти й татарви криваве зло…
Однак тобі щастила краща доля.
Вже вся Небесна Сотня у лампадках лип,
І наче чути Пам’ятного Знака схлип -
Із Дошки дивляться атовців щирі очі,
Їм сонцем й небом прапори тріпочуть.
Століття сьомого ступаєш ти на поріг
Нового третього тисячоліття.
Для багатьох ти став, як оберіг,
Як орден чи медаль за довголіття.
Цвіте розмаєм в наші дні
Наш ювіляр, наша перлина.
Хай квітне доля дочок і синів
Твоїх та усієї України!
Тадеуш Островський,
член літературної студії «Зорі над Полквою» районного будинку культури