Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №14 від 6.04.2023 року

Хто він? Важко впізнати воїна, який несе приспущений наш синьо-жовтий стяг, проводжаючи в останню земну дорогу загиблого святчанина Ярослава Вовка.


Так це ж Григорій Левчук, який сім років тому, зустрівши нас з Іваном Васильовичем сказав, що завтра йде в АТО. Пройшло сім років від тієї зустрічі. Для когось це – мить, а для когось це відстань у ціле життя.


Навіть важко повірити, що стільки може витримати людина, її психіка. Сім років на передовій. Суцільні бої, суцільні ризики, бомбардування, ракетні обстріли, втрати побратимів, з якими тільки що ділив окраєць хліба, окопний пайок. Найважче втрачати людей. До цього не можна звикнути ніколи.


Чотири рази Григорія вважали вже двохсотим після важких контузій, але при Божій помочі вижив, усе пережив, і вісім раз лікувався у шпиталях.

Категорія: №14 від 6.04.2023 року

Про це повідомили в Хмельницькій обласній раді, передає Інше ТВ.
У пленарному засіданні взяли участь 47 депутатів, перший заступник начальника Хмельницької обласної військової адміністрації Сергій Тюрін, єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський, архієрей Православної церкви України владика Павло, заступники голови обласної державної адміністрації, керівництво силових структур області, структурних підрозділів облдержадміністрації, представники територіальних управлінь центральних органів влади, місцевих мас-медіа.

Категорія: №13 від 30.03.2023 року

Ще одна трагічна звістка пекучим болем озвалася в серцях жителів Теофіпольської громади. Захищаючи Батьківщину, виконуючи бойове завдання, загинув патріот, учасник АТО, 46-річний житель Святця Ярослав Андрійович Вовк.

Народився Ярослав в багатодітній сім’ї, був хорошим сином, добрим братом та батьком. Трудився у місцевому господарстві механізатором, різноробочим. Люди згадують про нього як про як трудящу, доброзичливу людину. Коли почалася російсько-українська війна, пішов захищати рідну землю на сході, був учасником Антитерористичної операції. Був скромним, не розказував нічого, що йому довелося побачити та пережити.

Мобілізований до Збройних Сил України був 11 березня 2022 року. Матері не признався, шкодував, бо вже не має здоров’я, казав, що поїхав на заробітки в Польщу. Служив сержантом 66-ої окремої механізованої бригади. Загинув 20 березня на Донеччині.

Категорія: №13 від 30.03.2023 року

Брати Володимир та Ярослав Яцюки живуть у Зарудді, вони одноосібники, хазяйнують на своїй землі, ще допомагають іншим людям обробляти земельні паї. Господарювати останніми роками вкрай тяжко, бо ж ціни на мінеральні добрива, засоби захисту, насіння, техніку дуже зросли. А тут ще й війна, стрибнули ціни на пальне, а зерно впало. Але, як кажуть ці трудящі чоловіки, з усім вони впораються, головне, щоб настала перемога, такий довгожданий мир.

Тож з початку цієї страхітливої війни, як можуть, підтримують Збройні Сили України, наших бійців-земляків. Володимир Валерійович, як очільник ветеранських організацій сіл Заруддя та Лідихівка, вже не раз організовував збір продуктів довготривалого зберігання для ЗСУ – овочі, фрукти, крупи, цукор, закрутки. Разом з братом Ярославом своїм транспортом привозили все це до волонтерських центрів громади. А з літа минулого року активно співпрацюють з Гуманітарним штабом Тео­фіпольщини.

Категорія: №13 від 30.03.2023 року

Зовсім недавно, погожого недільного дня ми мали змогу зустрітися з нашою святецькою героїнею – старшим бойовим медиком мінометної батереї 24 бригади імені короля Данила Аліною Мельник, яка прибула до рідного дому в короткострокову відпустку з Донецького напрямку.

Аліна розповіла про тяжкі бої на Донеччині, мужність наших воїнів, участь медичних працівників на фронті. Розказала, що дуже багато їм допомагають волонтери з медичними препаратами, харчуванням і також наголосила, що велика доля підрозділів залежить від командира, його відданості і турботи про кожного побратима.

Категорія: №13 від 30.03.2023 року

Військові відчайдушно захищають Україну. У боях вони отримують складні поранення. Що робити захисникам і захисницям, якщо вони не можуть отримати достатню медичну допомогу в Україні? Чи є можливість лікуватись закордоном? Так, є. Розповідаємо, як це відбувається.

Направлення на лікування за кордон ініціюють заклади охорони здоров’я, у яких зараз лікується захисник або захисниця. Для цього потрібно подати клопотання у довільній формі.

Є випадки, коли захисники лікуються в закладах, які не належать до сектору безпеки та оборони. Ці заклади мають надіслати клопотання до тих, які належать до сфери управління таких державних органів.

Категорія: №13 від 30.03.2023 року

* * *

До слова слово, до рядка рядок...

Душа і серце – мов єдина рима.

Свої думки вплітаю у вінок,

Букет складаю з почуттів незримих.

А я пишу... Так сам Господь велів.

А я пишу, бо маю в тім потребу.

Я не чекаю величальних слів,

Співати дифірамби теж не треба.

Категорія: №12 від 23.03.2023 року

16 березня Теофіпольщина попрощалася ще з одним загиблим Героєм – Тарієлом Мурадовим з Базалії з позивним «Карабах». Його називали азербайджанцем з щирою душею українця. Адже народився та виріс в Азербайджані, та його другою Батьківщиною стала українська земля, селище Базалія. Тут створив сім’ю, з дружиною Галиною виростили дітей Марину та Олександра. Працював шофером у «Сільгосптехніці», потім зайнявся підприємницькою діяльністю.

Свою патріотичну позицію засвідчив ще у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, коли росія загарбала Крим та частину Донецької та Луганської областей. Записався добровольцем у санітарну роту в зону проведення антитерористичної операції. Влітку того року разом з такими ж патріотами, як він, в одній з військових частин Хмельницького готував автомобілі «швидкої допомоги» до від­правки на Схід. В ніч з 28 на 29 серпня добровольці разом з біля 40 «швидких» на залізничних платформах вирушили в Луганську область. По телефону ми розмовляли з ним, писали про нього у газеті від 4 вересня 2014 року. Казав, що там йде справжня війна, це справжнє пекло, що наші хлопці гинуть, як мухи. Що росіяни стріляють з «Градів», касетними, газовими бомбами, забороненими Женевською угодою. А наші у відповідь – автоматами. Всі кажуть: «Дайте нам важке озброєння», бо нема ж чим воювати. Разом з іншими водіями санітарних машин під білими прапорами їхали до сепаратистів та вивозили, рятували із зони бойових дій наших важкопоранених у госпіталі, забирали «двохсотих». Про те, що пішов добровольцем, ніколи не пожалів, бо хтось же мав це робити. А ще не вважав себе великим патріотом, просто зробив це за покликом душі.

  • Ви тут: 
  • Головна