Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №8 від 20.02.2025 року

З 12 по 16 лютого в Полтаві пройшов Чемпіонат України серед юнаків та дівчат з гирьового спорту. В змаганнях взяло участь понад 300 спортсменів з 12 областей. Команду Хмельницької області представляли сім спортсменів з Теофіполя віком до 14 та 16 років Виступали у таких вправах: довгий цикл, поштовх, ривок, двоборство, триборство,  Р-12 ( ривок з довільною зміною рук).

Результати наших спортсменів:

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Вже одинадцятий рік наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити.

7 лютого виповнилася 10-та річниця з дня смерті Андрія Анатолійовича Іващука. Йому навіки залишилося 38 років. Народився він 4 травня 1977 року у нашій Волиці в багатодітній сім’ї Віри Олексіївни та Анатолія Петровича Іващуків. Був найстаршим із чотирьох дітей.

1 вересня 1984 року пішов у 1 клас Волицької восьмирічної школи, яку закінчив у 1992 році. Був активним учасником художньої самодіяльності школи, На всіх заходах, які проводилися у школі, постійно був солістом, гарно декламував вірші, також був дуже працелюбним, добрим, всім старався допомогти. Після закінчення школи навчався у Волочиському професійному ліцеї на електрозварювальника.

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Страшна, жорстока війна забирає кращих, забирає справжніх патріотів, цвіт нації. Їм би жити й жити, трудитися, будувати гідну країну. Їм би жити й жити, ростити дітей, дбати про свою родину, піклуватися про батьків. Та кривава війна все перекреслила, забрала в них найцінніше – їх життя.

Назавжди залишився 31-однорічним наш колишній колега, вчитель фізичного виховання Мар’янівської та Великолазучинської ЗОШ І-ІІ ступенів Олексій Вікторович Кульчицький з Великого Лазучина. Він був хорошим вчителем, його поважали і любили учні та колеги. Він був життєрадісним, доброзичливим, веселим, товариським.

З перших днів війни добровольцем пішов боронити Вітчизну. Та вже 2 квітня 2022 року прийняв свій останній бій. Майже три роки вважався зниклим безвісти. Усі ці довгі роки, місяці, дні, години, рідні чекали, молилися, хапалися за ниточки звісток і надій. Може, в полоні? Чи важко поранений? Але зустріч виявилася гіркою та розпачливою – експертиза підтвердила його смерть. Герой Олексій Кульчицький загинув 2 квітня 2022 року біля села Бражівка Ізюмського району Харківської області.

7 лютого, у п’ятницю, Теофіпольщина попрощалася з мужнім захисником України. Поховали Олексія у Теофіполі на Алеї Героїв. Висловлюємо щирі співчуття батькам, усій родині. Немає таких слів, які б могли втамувати їхній біль, їхню безмірну втрату.

Вічна пам’ять і слава Воїну, який захищав Батьківщину і кожного з нас! Слава полеглим Героям!

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Знову минулого тижня чимало зроблено Гуманітарним штабом Теофіпольщини – волонтерські групи Наталії Гонюк з Новоставець та Галини Лепетун з Колок отримували фотозвіти від наших захисників про отримані посилки, знову відбулися великі відправки бійцям-землякам. І знову розпочалася робота з приготування домашніх страв для наступних відправлень.

Так, відгукнулися бійці 90-ого батальйону 81-ї ОМБр з Донецького напрямку. Отримали те, що замовляли – інструменти для окопування, лопати, кирки, сокири, будівельну плівку, продукти (на фото). Бо, щоб зберегти своє життя, найперше, треба вкопатися.

Відрадно, що керівник відділку ТОВ «Україна-2001» у Кузьминцях Сергій Сапсай організував збір продуктів і привіз на склад штабу у ТОВ «Подільське». Щиру вдячність йому та жителям Кузьминець висловлює організатор штабу Андрій Петринюк.

Два мішки картоплі від жительки Базалії Ольги Решетнік доставив активіст штабу Анатолій Стучинський.

У п’ятницю, 7 лютого, волонтери Галини Лепетун з Колок відправили 13 посилок загальною вагою 260 кілограмів на різні напрямки бійцям-землякам з Колок, Олійників, Корчівки та Волиця-Польової. До цього три дні готували картопляники з м’ясом, гречаники, пельмені, намазку з сала та часнику, ще було солоне та копчене сало. Знову Тетяна Іванчук з Волиця-Польової напекла солодощів, аж три ящички печива. Все порозкладали, ще ж закупили чай, каву, засоби гігієни. Відвезли у Теофіполь та відправили за промокодами через Нову гуманітарну пошту. Вже й отримали фотозвіти про отримання. От що написали земляки з одного з напрямків: «Дякуємо за підтримку. Ви даєте нам сили боротися. Все було смачно, по-домашньому. Відчули домашню обстановку».

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Зворушливий благодійний захід відбувся у неділю, 9 лютого, в Теофіпольському центрі культури та дозвілля у селищі цукрового заводу. Пройшов він з ініціативи Володимира Мосейка, одного із-засновників ГО «Десантно-козацький рій», голови правління БФ «Подільсько-Волинська Січ», керівника волонтерського центру «Я – волонтер», наших друзів та партнерів з Тернополя.

Зі сторони теофіпольців, захід відбувся за сприяння організатора Гуманітарного штабу Теофіпольщини, голови правління ГО «Благодійний фонд Добра, Надії та Любові» Андрія Петринюка.

Участь у заході взяли волонтери Гуманітарного штабу Теофіпольщини, ветерани з відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади, учасниці клубу за інтересами «Скарбниця», небайдужі жителі громади, бійці-земляки ЗСУ.

До початку дійства перед Центром культури та дозвілля працювала козацька кухня з «Подільсько-Волинської Січі», всіх частували смачним козацьким кулішем.

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Коли хтось повертається з Покровського напрямку на реабілітацію, то ясно, що він повертається з пекла. І знову після короткої передишки має туди повернутися. Це про Юрія Іванюка з Шибени, бійця 155-ої ОМБр. Притому дуже скромної людини. Добре, що про те, що вкрай необхідне для його підрозділу, дізналася представник Гуманітарного штабу Теофіпольщини Зоя Нікітчук. Тож оголосила у селі збір коштів на дрон.

Так скрізь роблять земляки, коли бійцям-землякам катастрофічно не вистачає бойового оснащення. Бо ж тепер війна – це в тому числі війна дронів.

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Це про волонтерську групу Галини Лепетун з Колок. яка невтомно працює, готує смачні домашні страви, солить сало, робить тушонку, квасить городину, варить варення і все це передає через Гуманітарний штаб Теофіпольщини бійцям-землякам. Щоб таким чином підтримати Збройні Сили України, внести свій внесок у перемогу. Бо хочуть ці колків’янки, аби хлопці на передовій були ситими, мали силу бити та виганяти лютого ворога з нашої української землі.

Вперше про цих невтомних, енергійних, завзятих жінок ми написали у «Житті Теофіпольщині» 2 лютого 2023 року. А далі у кожному повідомленні про роботу штабу згадували про них, бо не рахуючись з власним часом, з власними справами, практично без відпочинку, відрами готували домашні смаколики. У кожному вантажі, відправленому на фронт, була їх вагома частка.

Оскільки це просто неймовірний приклад жіночого волонтерства, напишемо про кожну учасницю групи, бо вони того варті, адже вкладають у це свою душу, свої сили та здоров’я. Розпочинаємо, звісно, з Галини Лепетун, саме вона організувала цю добру справу.

Категорія: №7 від 13.02.2025 року

Наступна наша розповідь – про Наталію Семенюк, невтомну господиню з волонтерської групи Галини Лепетун. Ця лагідна, мила, спокійна, врівноважена жінка не пропустила жодної акції Гуманітарного штабу Теофіпольщини. Живе поруч з магазином «Маркет-Колки», треба, – раз і прийшла, хоч часом і нездоровиться. Стала – і до роботи.

– Бо коли подумаю, – каже, – що ми тут ще в раю, а як там нашим хлопцям на передовій, вони там, бідненькі, в окопах, під обстрілами, і голодні, і холодні, – де й сили беруться. Тож просто дуже хочеться підтримати їх, внести і свою частку у нашу спільну велику перемогу.

Народилася та виросла Наталія Анатоліївна в Колках. Закінчила Колковецьку початкову школу, Олійницьку восьмирічку та Волиця-Полівську середню школу. А далі пролягла її стежина до Хмельницького, на трикотажну фабрику. Закінчила тут курси, працювала в’язальницею, закрійницею. Була ця робота її до душі. Але не судилося її жити у великому гамірному місці, роками жити в гуртожитку чи на квартирі, очікуючи не власне житло. Вийшла заміж за свого сільського хлопця Володимира Семенюка, народився синочок Віталій. Та й переїхали у рідні Колки. Стали жити на бабусиній хаті, треба було і дитину глядіти, і до роботи ставати.

  • Ви тут: 
  • Головна