Історія Теофілполя XVIII – першої половини XIX століття нерозривно пов’язана з діяльністю Ордену Пресвятої Трійці (тринітаріїв). Протягом майже століття ченці в білих хабітах були не лише духовними наставниками, а й ключовими гравцями в освіті, медицині та економіці регіону, створивши унікальний соціокультурний ландшафт містечка.
Орден тринітаріїв був заснований у 1193 році у Франції з першочерговою метою викупу християнських бранців із мусульманської неволі. Поява тринітаріїв у Теофілполі (колишньому Чолганському Камені) стала результатом меценатства княгині Теофілії Яблоновської, яка у 1738 році запросила ченців до своїх володінь. У 1740 році поселення було офіційно перейменовано на Теофілполь на честь патронеси.
Будівництво величного барокового костелу та дворівневого кляштору (монастиря) розпочалося у 1742 році. Храм, освячений у 1746 році на честь Пресвятої Трійці, став архітектурною домінантою краю. Головною святинею стала фігура Ісуса Назарянина, поблагословенна в Римі, що нагадувала про первісну місію ордену ‒ викуп християн із мусульманського полону.
Найважливішим здобутком теофіпольських тринітаріїв стала їхня освітня діяльність, яка пройшла вражаючу еволюцію від приватної парафіяльної школи елементарного рівня (1773 р.) до 6-класної гімназії, випускники якої мали право вступати до університетів (з 1822 р.).
Навчальна програма була надзвичайно широкою: окрім латини, риторики та теології, викладалися грецька, французька, німецька та польська мови, а також геометрія Евкліда, фізика, зоологія, ботаніка та історія. Теофіполь став магнітом для дітей шляхти з усієї Волині, оскільки навіть більші міста, як Старокостянтинів чи Красилів, на той час не мали закладів такого рівня.
Теофіпольська тринітарна школа виховала цілу плеяду видатних діячів європейської культури: Томаш Оскар Сосновський ‒ всесвітньо відомий скульптор, почесний член 24 академій мистецтв, Ян Ксаверій Канєвський ‒ видатний художник-портретист, Павло Дунцов-Вигодовський ‒ декабрист.
Особливого інтелектуального блиску закладу надавали викладачі, серед яких був поет і романтик Францішек Ковальський та директор школи отець Роман Качановський, кандидат філософії Віленського університету.
Монастир був потужним економічним та соціальним організмом. На другому поверсі кляштора у бібліотеці зберігалося понад 610 (за іншими даними ‒ понад 2000) томів книг, надрукованих у Венеції, Римі, Парижі та Відні. У другій половині XVIII ст. ченці збудували дерев’яний шпиталь, де опікувалися хворими та немічними. У 1820-х роках тут працював відомий лікар Йозеф-Карл Гартман.
Орден володів селами Вовківці та Тараканівка, мав власну броварню, воскобійню, сади та велику пасіку, закладену князем Доброгостом Яблоновським. Тринітарії були інтегровані в місцеву систему кредитування, маючи фінансові договори з міщанами й єврейським кагалом.
Золота епоха завершилася через політичні потрясіння. Під час Польського повстання 1830-1831 років викладачі, учні та самі ченці підтримали визвольний рух під проводом власника містечка князя Леона Сапеги.
Реакція російського царату була жорсткою. У 1832 році монастир і школу було офіційно ліквідовано. У 1841 році будівлі сильно постраждали від великої пожежі. Залишки кляштора поступово руйнувалися, а в 1887 році руїни були передані православній громаді для будівництва церкви.
Вадим Яблонський, член Національної
спілки краєзнавців України, науковий
співробітник Центру дослідження
історії Поділля інституту історії
України НАНУ при КПНУ ім. І.Огієнка
