вологість:
тиск:
вітер:
Каторжник із булавою
- Категорія: №28 від 14.07.2022 року
Спочатку доля подарувала селянському синові славу і владу. Потім через зраду він московським в’язнем потрапив із квітучої України аж у Забайкалля. Проте витерпів муки й знущання, вижив, ще й добре погуляв на чужині: здобув Москві величезні території.
Бо якщо не зміг врятувати Україну, то хоч відвоював для себе та сім’ї можливість вільного життя в довічному засланні. Та як прожити козакові без п’янкого бою? Відпусти ж, Боже, гріхи Дем’янові Ігнатовичу, прозваному Многогрішним, який перший з українських гетьманів мусив скуштувати і московського канчука, і каторжного етапу, і сидіння на ланцюгу в сибірському острозі. У День Українського козацтва ми згадаємо саме про нього – наразі виповнюється 400 років з дня народження.
На вершину
Дем’ян народився в селі Короп (нині смт) на Чернігівщині в родині селянина, а селян у козаки не приймали. Однак війна проти Польщі настільки збурила Україну, що селян також почали брати під прапори Хмельницького. Демко воював так відчайдушно, що незабаром став осавулом, Хмельницький помітив його, наблизив до себе. 1664-го Демко, вже Чернігівський полковник (в Україні полки були адміністративною одиницею, як сучасні області), почав відігравати помітну роль у політичному житті країни. А воно ставало дедалі гарячішим.
Краса на лінії вогню
- Категорія: №28 від 14.07.2022 року
Отож, 17-річна Анастасія Відсанко народилася та виросла у Харкові. У перший тиждень війни змушена була залишити рідне місто та зі своєю сім’єю переїхати до бабусі по мамі в Гальчинці. Дівчина готується здавати Національний мультипредметний тест, хоче вступити до Харківського Національного Університету на факультет журналістики. Але крім гарного результату здачі тесту, для вступу їй потрібні публікації в друкованих засобах інформації. З радістю допомагаємо їй в цьому.
24 лютого ми всі відчули на собі пекельний подих війни. Коли будинки, парки, міста, села – усе руйнується,а разом з ними і людські життя. Та навіть у такому скрутному становищі українці продовжують жити та творити свою історію. Сьогодні мова піде про наших підприємців,які навіть у такий вкрай важкий час знайшли в собі силу і наснагу працювати далі.
Те, що українки споконвіку є, і залишаються найкрасивішими дівчатами та жінками на світі, є вже незаперечно істиною. Вони поєднують у собі чарівність, стриманість, ніжність та мужність. Аби зберегти цю красу, наші панночки та пані звертаються до салонів краси. І сьогодні по телефону я взяла інтерв’ю у прекрасної Аліни Ігорівни, керуючої салону “Forma”, що знаходиться у прифронтовій зон і моєму рідному Харкові.
Ось які відповіді я отримала.
– Як ви наважились працювати в таких складних життєвих умовах, коли зовсім недалеко точаться запеклі бої та кожного дня ви наражаєте себе на небезпеку?
Міцні, як залізо
- Категорія: №28 від 14.07.2022 року
14 липня – дуже шанований в нашій родині день – 65-а річниця весілля наших батьків Тетяни Терентіївни та Петра Антиповича Блажків з Гальчинець. Зветься воно залізним, бо тільки такі міцні, як залізо, відносини, можуть встояти перед життєвими труднощами. А було їх в наших батьків чимало.
Тато старший за маму на п’ять років, зростали по-сусідству. Знаємо з їх розповідей, що тоді люди бідними, та добрішими, допомагали одне одному. Мамі було легше, бо в неї був батько-фронтовик. А в тата батька німці забили, дуже з матір’ю вони бідували. Тато в нас і до цього часу, а нещодавно минуло йому 90 років, має прекрасну пам’ять, як ото було, розказує, як книжку читає. Після семи класів Шибенської школи вчився в Новоселицькому ветеринарному технікумі, добирався туди і назад на канікули босоніж, бо шкодував порвати взуття. Забрали його з технікуму в армію, 5 років служив на Північному флоті, ясно, що було не з медом. Та вистояв, все пережив, зберіг свою доброзичливу та балакучу вдачу.
Бо це наш спільний дім
- Категорія: №27 від 7.07.2022 року
Постійно читаємо газету «Життя Теофіпольщини», нашу районку, як ми з любов’ю кажемо, отримуємо моральне задоволення від усвідомлення того, що живемо у єдиному ритмі з Теофіпольською громадою. Тож хочемо висловити сердечну подяку авторському колективу газети, її редактору Галині Тебенько. За те, що ви є, що ви з нами! Бажаємо хороших тиражів, вдячних читачів та всіляких гараздів!
Наші Котюрженці – справжня сільська глибинка, але багата справжніми українцями, які докладають багато сил, аби наблизити перемогу Збройних Сил України, щоб здобути свободу, можливість вільно жити, трудитися на своїй рідній землі, у своїй незалежній державі. У такі скрутні часи тішитися тим, що маємо чудовий Свято-Духівський храм, відкритий у липні 2013 року. Наша церква ніби молоденька україночка: красива, тендітна, пишно вбрана, дає нам можливість прийти-помолитися за мир в Україні, за всіх наших захисників та захисниць, подякувати Господу Богу за любов, помолитися за здоров’я рідних та близьких, всього українського народу,за упокій тих, хто вже спочив у Бозі.
Бо ми – люди
- Категорія: №27 від 7.07.2022 року
Кожен день війни приносить нові розповіді про чесноти наших людей. І не лише про стійкість, мужність, патріотизм українців, але й про людську небайдужість, щирість і доброту.
В тому числі — й до братів наших менших, які разом із господарями потрапляють під обстріли, стають біженцями або ж дивом рятуються — і тоді чекають на того, хто має добре серце. Зворушливі то історії, і їх — сотні…
…Котику з Бучі допоміг врятуватися в минулому еколог і нардеп, а нині військовий Єгор Фірсов. Коли взяв на руки пухнастика, який ішов назустріч серед руїн житлового комплексу, той почав муркотіти, а потім довго йшов слідом. Збагнувши, що тваринці ніде жити, наступного дня чоловік вирішив спеціально приїхати на те саме місце — і справді, кіт наче чекав на нього. Єгор повіз кота додому, бо треба було лікувати порізані побитим склом лапки. Назвав Бучею. А за кілька днів йому написала дівчина, додавши фото, на якому впізнав свою знахідку. Виявляється, вони з хлопцем загубили пухнастика, ховаючись під обстрілами. Шкода було розлучатися, та якщо люди шукають, то теж його люблять. Коли ж зустрілися, і хлопець, взявши на руки кота, котрий припав до нього, заплакав, — остаточні сумніви розвіялися. Ці двоє були щасливі. А він сам ще зустріне «свого» котика, ділиться на власній Фб– сторінці Єгор.
Ніколи не буде прощення
- Категорія: №27 від 7.07.2022 року
Уже п’ятий місяць триває ця жахлива війна. На наших очах відбувається справжній геноцид українського народу.
Все, що стосується нашої нації, культури, людей, всього українського – все знищується! Хто винен в цьому? Не один путін, цей хворобливий маразматик! Винна вся росія, всі, хто обирав таку владу, хто живе в країні, де нема свободи, кого все влаштовує, хто спокійно спостерігає, як в Україні гинуть діти, жінки, як руйнуються житлові будинки, школи, дитячі садочки, лікарні, знищуються промислові підприємства, як орки крадуть українське зерно, як спалюють ниви з дозрілим урожаєм.
Творити добро – це просто!
- Категорія: №27 від 7.07.2022 року
Ще нещодавно територія стадіону у селі Човгузів була обросла чагарниками і бур’янами, а вже сьогодні вона гарненько викошена та розмічена. Попри ситуацію в країні, мешканці Човгузова зуміли зоорганізуватись і зробити добру справу. Головним натхненником облаштування стадіону став 42-річний Володимир Коберник. У селі кажуть, що з таким організатором, як Володимир, можна звернути гори.
– Якось я приїхав, подивився на наш стадіон й зрозумів, що він потребує роботи. Опісля вирішив залучити людей щоб, так би мовити, докласти зусиль й відновити нашу місцину. На диво, охочих було багато, здебільшого підтримала мене молодь, в них був великий інтерес до цієї справи, – розповідає Володимир.
Занедбаний стадіон місцевим жителям вдалось перетворити на стадіон з волейбольною площадкою, великою і міні футбольною площадками, а також ділянкою для стрибків в довжину.
Чорна весна 2022…
- Категорія: №27 від 7.07.2022 року
Пишу ці рядочки в розмай весни, в травні, який «…кожного року, по своїй природі, такий весняний, зелений, весь у цвітінні садів, каштанів, весь в пахощах бузку, жасмину, конвалій, – тільки радіти, тішитися!!!» Так я писав у своєму дописі в нашій газеті «Печаль, жалоба чи свято?» в липні 2020.
Була сумною, дуже печальною, в чорному диму весна цього року… І хоч ожила Природа Божа, але невесело було по всій Україні – чорна біда прилетіла з північного сходу від кремлівського двоголового стерв’ятника і накрила наші північні, східні та південні області: смерті, каліцтва, руїни, згарища накрили квітучу нашу землю; і вже біля руїни хати по селах не проросли з-під розвалів, не цвіли нарциси, тюльпани, вечорами не пахла м’ята – та запах весни накрив запах крові вбитих та поранених українців, їх діточок, накрив запах смерті по всій Україні.
Сторінка 139 із 290