Вже дванадцятий рік триває війна російської федерації проти нашої незалежної України. І вже дванадцятий рік, як в нашій країні зародився волонтерський рух на підтримку Збройних Сил України та цивільного населення,  яке постраждало від війни. Тоді волонтери в багатьох питаннях замінили підтримку держави.

З початку повномасштабного вторгнення волонтерський рух став справді всенародним явищем. Волонтери організовують збори, забезпечують військових всім необхідним – від продуктів, ліків та амуніції до транспорту, військового обладнання та озброєння. Ця самовіддана праця значно полегшує життя  українських військових. Ми про це постійно пишемо, про волонтерів нашої громади, які діють за принципом: якщо не в ЗСУ, то все для ЗСУ.

А наша сьогоднішня розповідь – про нашу земляку Оксану Харчук (Шпігель) з Поляхової, яка вже 15 років проживає в Австрії, має австрійське громадянство. І, здається, могла б собі так далі спокійно жити, працювати  в цій європейській країні з високим рівнем життя, дбати про свою сім’ю. Однак ні, бере активну участь у волонтерському русі української діаспори в Австрії, яка робить значний внесок у підтримку ЗСУ та допомогу Україні в умовах війни. Разом зі своїми однодумцями Оксана організовує збори, благодійні заходи, на ці пожертви вони збирають, відправляють українським військовим ліки, одяг, взуття, обладнання, продукти харчування, засоби гігієни, інші необхідні речі. Також розповсюджують інформацію про війну в Україні, розповідають про потреби Збройних Сил України та закликають до підтримки української армії. А ще проводять культурні заходи, щоб підтримати українську культуру та зібрати кошти на допомогу Україні.

Народилася та виросла Оксана в родині Тамари Христофорівни та Віктора Панасовича Харчуків. Батьки передали їй свої кращі якості – гострий, допитливий розум, сумлінність, наполегливість та відповідальність. Вищу філологічну освіту здобула в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. А далі поїхала в Київ. Без зв’язків, без житла. Було дуже нелегко. Та не відступила. Закінчила аспірантуру в Київському Національному Лінгвістичному Університеті, стала кандидатом філологічних наук. Десять років викладала німецьку мову, спочатку в Київській Академії легкої промисловості, яка згодом стала Київським Національним Університетом технологій та дизайну, далі в Київському Національному Економічному Університеті імені Гетьмана. Вийшла заміж за австрійця Даніеля Шпігеля та переїхала в Австрію.

• Живемо ми в старовинному місті  Дорнбірн на заході країни у федеральній землі Форарльберг, - розказала нам при зустрічі, якраз приїхала до мами в гості, - це важливий комерційний та торговий центр країни. Оскільки я досконало знаю німецьку мову, легко адаптувалася. Але в Австрії дуже дороге життя. Працюю завідуючою дитячими яслами, це державний заклад.  Чоловік має власну крамницю, виховуємо п'ятнадцятирічну доньку Анастасію-Катеріну. Якихось великих статків не маємо, але нам вистачає. Головне для нас тепер – підтримувати Україну, героїчні Збройні Сили України, соціальні заклади, цивільне населення, яке через війну втратило свої домівки, нажите добро, опинилося в дуже складних умовах. Тож з перших днів повномасштабного вторгнення ми зі своїми друзями, українцями, австрійцями стали збирати гроші, одяг, продукти. Весь цей гуманітарний вантаж  відправляли транспортом Міжнародного Червоного Хреста до України. Трохи згодом ми почали робити адресні відправлення, налагодили прямі контакти з військовими, виконували їхні запити. Це були і військові авто, дрони, прилади нічного бачення, генератори, РЕБи, повербанки, ліки, перев'язочні матеріали, добротний військовий одяг та взуття. У військові госпіталі та реабілітаційні центри відправляли інвалідні візки, ходунки, милиці, медичне обладнання. В дитячі лікарні – автомобілі швидкої допомоги. Ми навіть долучилися до відправлення кардіологічного обладнання та ліків для Українського інституту серця, яке організували посольства України в Австрії та Словаччині. А ще ми надіслали в Київ тканину, з якої студенти Київського Національного університету технологій та дизайну (де я раніше працювала) шиють спальники. Все це триває четвертий рік, все не перерахуєш.  Правда, робити це стає все важче. Бо коли читаєш про корупційні скандали в Україні, розкрадання державного бюджету…Так хочеться, щоб нарешті у моїй Вітчизні запанувало верховенство права, щоб закон був один для всіх, щоб була  соціальна справедливість. Щоб було так, як в Європі. Але будемо продовжувати робити те, що робимо, бо найбільше хочемо, аби наступив мир, припинилася війна, звісно, на умовах України.

Поскидала нам Оксана фото, відео, подяки від військових та цивільних. Вона сама особисто неодноразово супроводжувала гуманітарні вантажі в Україну. Про це навіть написала місцева австрійська газета:

Сміливий вантаж

Солідарність багатьох мешканців Форарльберга з населенням України, яке сильно постраждало від війни, залишається незмінною. Ще один гуманітарний транспорт прибув до Житомира. У транспортному засобі Червоного Хреста Оксана Харчук-Шпігель та деякі з її вірних прихильників перевезли до Житомира вантаж ліків, ліхтариків, теплого термоодягу, водонепроникного взуття, спальних мішків та інших речей.

Особисто пишаюся цією неймовірною людиною з світлою душею та дбайливими руками. Дай, Боже, вам, Оксано, мужності, терпіння та витримки у вашій благородній роботі задля свободи нашої рідної України!

Галина Тебенько