Караван не пройшов
Для нього вже стало звичним на зустрічі з бойовими друзями чи то із школярами брати із собою гітару, бо достеменно знає, що обов’язково попросять заспівати. І він охоче виконує прохання. Зде-більшого співає про Афган, почуте і пережите там. В репертуарі особливе місце відводить ось цій пісні.
Ну вот и все, ребята, отслужил,
И увольняюсь по весеннему приказу.
Немного жаль, что быстро положил 700 ночей и дней «афганскому» спецназу.
Немного жаль, что больше не носить,
Берет, тельняшку и красивую песочку,,
Немного жаль, что больше не делить
Мне службы с вами, на ней мы ставим точку.
Ну вот и все, товарищ старший лейтенант,
Признаюсь, был я часто вами недоволен.
Но я прощаю все обиды и грехи,
Ведь вы останетесь, а я уже уволен.
Прощай, палатка и родное ЦБИ
Мне дома ласки никогда вас не заменят,
Но я уверен, что не хуже мужики
Меня с друзьями по весне в Афгане сменят.
«Дембельську» мелодію і слова до цієї пісні Віктор Добровольський з Теофіполя взяв, так би мовити, на озброєння наприкінці бойової служби. А за півтора року в далекій чужій країні йому було не до співів. Треба лишень уявити: здійснив 62 виходи на бойові завдання в гори, кожне з яких тривало не менше 3-4 доби. Йти доводилося не второваними стежками, а там, де чекали у засідці душмани, чекали і міні-сюрпризи. Як смерть із кіссям, поруч йшли спека, холод і безводдя.
Утім, про спеку загадково натякав юнакові ще при відправці наТеофіпольський призовний пункт працівник військкомату Петро Гливий:
-Будеш, хлопче, з друзями навпіл водою ділитися»...
Не іншомовними словами, а вже конкретно назвали місце, куди відправлявся служити, у школу спецназу міста Чирчик Ташкентської області. Тут готували до бойових дій, вчили витримувати перепади температури саме на пропаленій сонцем і майже без води чужій землі.
Спекотне літо 1987 року. Провінція Логар. Неподалік неї - дивовижна краса. На фоні чистої блакиті неба видніються покриті снігом вершини гір. На схилах - невеличкі деревця, кущі й, о диво, де-не-де внизу цвітуть, наче палають, тюльпани. І зовсім не хотілося вірити молодим солдатам, з якими знаходився в засідці Віктор Добровольський, що цей чарівний краєвид підступний, ховає небезпеку, смерть.
Події розгорталися так. Десь за 300 метрів від передгір’я, в долині, розвідка виявила ворожий караван. Десятки верблюдів, навантажених тюками із зброєю та іншим воєнним знаряддям, супроводжувала
чисельна охорона. Зорієнтувавшись в обстановці, було викликано по рації підкріплення бронетехнікою. Бойова операція пройшла
успішно. Настільки успішно, що всі тридцять воїнів, серед них і старший солдат Добровольський, удостоїлися орденів Червоної Зірки.
Як з’ясувалося, ці високі нагороди не лише за ліквідований душманський караван. Головним в оцінці бойових дій стало захоплення військових трофеїв - двох англійських ракет «Блоу- Пайп»та чотирьох аналогічних американських. Трофеї та чимало іншої зброї стали прямим доказом участі США та Великобританії в Афганській війні 1979-1989 рр.
Про бойовий шлях ветерана війни Віктора Добровольського можна розповідати і розповідати. Не менш значний його колишній та теперішній трудовий шлях. Ще з дитинства захоплюється він мотодельтопланами, радіосправою, про що писалося в «Житті Теофіпольщини». Однак, маслом каші не зіпсувати. Залишається лишень додати, що серед майже ста учасників війни в Афганістані в нашому районі тільки два Віті-орденоносці - з Теофіполя і його тезка Лівшун із Кунчі.
Тадеуш
ОСТРОВСЬКИЙ, журналіст
