Здавалося б, такі прості слова української народної мудрості не торкнуться мене особисто. З болем, з тривогою згадую щодня 8 грудня минулого року, коли природа піднесла нам сюрприз – жахливу ожеледицю. Але, навіть за критичних погодних умов ми кудись їдемо, йдемо, адже життя не спиняється. То ж і мені довелося цього дня у Шибені рухатися по непосипаній центральній сільській дорозі. І якраз з цього дня у мене розпочався марафон-битва за власне життя. Бо послизнувшись та впавши з висоти свого зросту, отримала страшну травму голови, що потягнула за собою тяжкі наслідки для здоров'я.
Коли почула від лікарів жахливий вердикт - оперативне втручання, складна операція, мені страшніше було почути про розмір суми на лікування та відчути себе безпорадною. Коли все ж таки перенесла дві операції на головному мозку, думала, що на цьому моє лікування завершиться. Та одна біда не ходить, вона десять за собою водить. Окулісти поставили ще один діагноз – важкий стан очей, мене чекали операції на обох очах в Одесі та третя на голові у Києві. Тоді моя сім'я впала у відчай, у розпач, бо гроші просто вичерпалися.
Але наодинці із бідою ми не залишилися. Двері моєї хати не закривалися – першими на допомогу прийшли мої колеги з Шибенської ЗОШ І-ІІІ ступенів – вчителі, працівники, учні та їх батьки на чолі з директором Сергієм Савчуком. Вразили мене мої випускники 2002 року – дуже мене підтримали, і грошима, і морально. Відчутну фінансову допомогу я отримала від В'ячеслава Шведи, Володимира Шведи, Якова Домчука. Допомогли мені, звісно, мої родичі, друзі, сусіди. Та що мене так підтримають майже всі односельці - ніколи не забуду. Також я щиро вдячна педагогічним колективам шкіл району, відділу освіти, адже і їх допомога була для мене дуже значимою.
Дуже багато для мене важила підтримка моїх батьків, моєї сім'ї, а також церковної громади, півчих нашої церкви та особисто отця Ніколая. Бо ж Боже слово, їхні молитви давали мені силу до життя.
Не знаю, чи можна назвати мій випадок унікальним (за 4 місяці перенесла 5 складних операцій), та все це треба було пережити. Маючи більше 30 років педагогічного стажу, живучи звичайним життям, я ніколи ні в кого не просила помочі. Та коли зіткнулася з такою бідою, попросила допомоги у сільської ради, в районної влади. Та ні від них, ні від філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП», де орендують всі земельні паї моєї родини, ні копійки допомоги не отримала. А чомусь була впевнена, що вони мені могли б допомогти.
У світлі святкові Великодні дні від усього серця вітаю всіх моїх рятівників, низько кланяюсь вам, добрі люди. За те добро, яке ви мені зробили, нехай Господь віддячить вам сторицею!
Галина Миськова, село Шибена
