ЯКЩО ЕНТУЗІАЗМ – ТО СПРАВЖНІЙ!
Насамперед, дозволю собі пояснити читачеві, що ентузіазм, на мою думку, може бути двох видів – справжній, діловий, із втіленням певного задуму в життя. Є й інший вид. Це той, коли людина з уявним ентузіазмом про щось розповідає, запевняє, переконує, планує навіть шляхи перетворення своєї задумки в дійсність, але… На цьому й завершує свій уявний ентузіазм. Мовляв, прокукурікано, а там – хоч не світай. А ви ж, довірливці, рукоплещіть мені, вихваляйте мене. Як воно не прикро, але таких випадків у нашому житті-бутті є чимало. Зрозуміло, якщо ми відчуваємо ентузіазм справжній, то хочемо стати у пригоді такій людині, допомогти.
Яскравим прикладом таких життєвих вчинків може слугувати нам нині сущим колишній представник Президента України в Теофіпольському районі, згодом – голова райдержадміністрації, а пізніше – голова районної ради Василь Шуляк. На жаль, Василь Корнійович уже кілька років тому раптово відійшов у потойбічні світи. 8 лютого цього року йому виповнилося б лишень 67 років від дня народження. Та що вдієш… Вона, людська доля, непередбачувана.
Так ось, ближче до справи. 1995 року, коли я був акредитованим власним кореспондентом Білогірського телебачення у Теофіпольському районі (Білогір’я транслювало свої передачі і на наш край), доводилось неодноразово по службі зустрічатися з Василем Шуляком.
І при кожній розмові з ним я звертав увагу, що Василь Корнійович щось не договорює…
Але одного разу його якось «прорвало»:
- Послухай, а чи не соромно нам з тобою, що сусіднє Білогір’я має свій телеканал, а Теофіполь – ні! Невже ми гірші?!
-Та ні, не гірші, - відповідаю.
-А якщо так, то зразу ж в галоп: ти погоджуєшся, щоб ми спільними з тобою зусиллями організували на Теофіпольщині районне телебачення? Згоден?!
-Та я згоден, але…
-Ніяких але! Головне – твоя згода! Я ж негайно винесу це питання на сесію районної ради – нехай депутати вирішують. А ти вже, на всякий випадок, підшукуй приміщення в райцентрі, де розмістимо телецентр із студією. Про фінансування також подбаємо. А то подумати тільки: в Білогір’ї є свій телеканал, а в Теофіполі – порожнеча. Ганьба!
23 березня 1995 року сесія районної ради одноголосно прийняла рішення про створення місцевого телебачення, що транслюватиме свої програми на Теофіпольщину. Директором телекомпанії «Теофіпольський телевізійний канал» («ТТК») призначили Володимира Рубашевського – тобто, автора цих рядків.
А ще через кілька днів Василь Шуляк запросив до свого робочого кабінету керівника Хмельницького обласного радіотелевізійного передавального центру Володимира Гармасара з його помічником Олександром Соболєвим, головного архітектора району Богдана Щепу, заврайфінуправлінням Світлану Цінчик, де дійшли спільної згоди про виділення для нашої телекомпанії радіочастот та придбання телепередавача «Експансія» на Київському заводі космічної апаратури «Сатурн». Того ж дня я попередньо домовився з начальником комунгоспу Іваном Довгошлюбним про влаштування в його адмінбудинку нашого телецентру.
І ось з того часу Василь Шуляк не випускав з поля свого зору діяльність районного телебачення. Його справжній ентузіазм, господарський лад щодо «ТТК» не спадав ніколи. З його, як мовиться, легкої руки, непідробної доброзичливості й щирості телеканал набирав сили й творчого прогресу. Наші працівники систематично виїжджала на виробничі ділянки району, аби щовечора давати на суд глядачам теленовини, без яких вони вже не уявляли свого домашнього затишку. Загалом, тематика передач була різножанровою, на безліч тем. Тому люди завжди знали, що і де в рідному краї відбувається. І все це завдяки невеличкому творчому колективу: відеооператорів-монтажистів Олега Моцюка та Івана Чемекова, ведучої Наталі Рубашевської, редактора – в моїй особі. За фінансами ж слідкувала бухгалтер Катерина Матвійчук.
Та й успіхи не забарилися: 2002 року наша телекомпанія «ТТК» здобула першість в обласному творчому конкурсі на краще висвітлення роботи органів місцевого самоврядування, отримавши Диплом і премію. Це було визнанням спільної праці телекомпанії і, не перебільшу, голови районної ради Василя Шуляка. Бо його ентузіазм виявився не голим пустослів’ям, а конкретними справами, що дали свої гарні результати для суспільства. Доречно сказати, що однодумцем Василя Шуляку в його ентузіазмі завжди був хоч і молодший за віком, але надійний і діловий голова райдержадміністрації Володимир Пожалюк. Шкода тільки, що «помаранчеві», як тільки прийшли до влади, не виявили бажання співпрацювати з Володимиром Петровичем.
Так у творчих буднях непомітно минуло понад десяток років. Ці роки принесли й деякі корективи: Василя Шуляка спіткала доля Володимира Пожалюка і він став безробітним, а я – вийшов на пенсію, залишивши у спадок наступникам ліцензію Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, інші дозвільні документи для діяльності «ТТК». Так що працюйте, люди, творіть для телеглядача.
На жаль, помінялось після того два чи три директори, кілька керівників району, але щось там пішло не так… Нині про «ТТК» вже й не пам’ятають. Нікого не цікавить, скільки людських зусиль і здоров’я пішло на оте заснування районного телебачення в Теофіполі. Прикро! Звичайно, прикро.
Не можна обійти увагою в життєдіяльності Василя Шуляка і питання вивчення історії рідного краю. Як тільки став керівником Теофіпольщини він одразу ж зустрівся з місцевим краєзнавцем Іваном Стасюком і запропонував йому стати редактором районної «Книги Пам’яті», залучивши до штату досвідчених фахівців – Вадима Шептицького, Порфирія Прокопчука, Ірину Сіверську, Любов Боженок. І тут, завдяки ентузіазму Василя Корнійовича, велася плідна робота краєзнавців. Результати не забарилися: при належному фінансуванні було досліджено і випущено в світ близько десяти різних книговидань з історії Теофіпольщини.
Нині ж редакція районної «Книги Пам’яті» також в забутому минулому.
А взагалі, при керівництві районом за часів Шуляка Теофіполь з офіційним візитом відвідав Президент України Леонід Кучма, був тут і кандидат у президенти Віктор Ющенко, народні депутати України Олександр Мороз, Володимир Литвин, Михайло Павловський, Наталія Вітренко з Володимиром Марченком…
Я не випадково нагадав у цій кореспонденції, що 8 лютого Василеві Корнійовичу Шуляку мало б виповнитись 67 років від дня народження. То ж хто знав його, шанував – може пом’янути цю людину. Як?! А то вже на совісті кожного з нас.
Володимир РУБАШЕВСЬКИЙ, колишній директор телекомпанії «Теофіпольський телевізійний канал»
