Життя твоє в Бога лежить на долоні
Життя твоє в Бога лежить на долоні –
Прийми його дар, бережи вищу цінність.
Якщо пофортунило гарно сьогодні,
То завтра поразку прийняти май гідність.
В житті не буває усе однозначним –
Чим вищий політ, тим страшніше падіння.
Малесенький рух, погляд, крок необачний
Штовхають у гріх і... дарують прозріння.
Нутро виїдають душевнії рани,
Та легшає біль від єдиного слова.
Усе, що здається таким бездоганним,
Бува часто-густо жахливим, потворним.
Господні шляхи всі такі незбагненні,
Ти часто шукаєш пояснення всьому:
Щасливий, хоча ні шиша у кишені,
Нещасний з великими статками вдома...
Ти зоряне небо побачиш в калюжі,
А потім в брехні розчиняєшся раптом.
До ближнього просто нестерпно байдужий,
Та праведника роль навчився вже грати.
Багато береш, віддаєш зовсім мало...
І знов нарікаєш на Бога, на долю...
Пильнуй, щоб отрутою часом не стали
Твої поцілунки сунично-медові.
07.07.2024 р.
Заплющу очі, прокажу молитву
Заплющу очі, прокажу молитву
І Господу подякую за все:
За ту любов безмежну і велику,
Що він до мене кожен день несе.
За те, що він мене щоранку будить,
Благословляє тихо: «Йди, трудись...»
Що він направить, але не осудить,
Якщо я помиляюся колись.
За те, що чую, бачу, відчуваю,
За біль розлуки, радості сльозу.
За те, що в мене є й чого не маю,
Що є куди сховатись у грозу.
За те, що вмію і чого не знаю,
За друзів вірних і за ворогів...
За те, що уночі я засинаю,
Щоб він мене знов зранку розбудив.
24.06.2024 р.
Несу свою тривогу у квітник
Несу свою тривогу у квітник
І ненадовго там її залишу.
Бо спокій мій давно з подвір’я зник,
Надія теж на ладан ледве дише.
Згубила сльози на кущах троянд,
Хай думають, що то роса ранкова.
Думки в ромашках виведу на лад,
Знайду між них для рими гарне слово.
Запаморочилося в голові, –
То запах лілій солодко-медовий.
Гібіскуси – квітучі вартові -
Шматочок раю захистять собою.
11.07.2024 р.
Під завалами... діти...
Під завалами... діти...
Над землею – ракети.
Ти стурбований, світе?
Святий Боже наш, де ти?
Перелякана мати
Обіймає дитину...
Як її рятувати?
Смерть знов дихає в спину.
Волосинка тоненька,
Та життя ще тримає.
Притулилась до неньки,
В очі їй заглядає:
– Ой як страшно... Боюся...
І за що нам усе це?
Скажи, люба матусю,
Хіба в «тих» нема серця?
Чи нема в них родини?
Чи дітей в них немає?
А для чого ракети
На лікарню пускають?
А в r.сєї сьогодні
День сім’ї і любові...
Для бенкету забагли
Молоденької крові...
А партнери для звіту
Знову спостерігали,
Як у нас плачуть діти
Й розбирають завали.
08.07.2024 р.
