Холодний бетон відчував її тіла вібрацію.

А що відчувала вона – не відомо нікому...

Здавалось, лежить нерухомо, у повній прострації.

За неї усе розказав її втомлений погляд.

Тут вчора будинок стояв. Лиш руїни лишилися...

Цинізм супостата розбив усі межі й закони.

Разом із будинком тут людям померти судилося...

І діти маленькі... не вийдуть у двір біля дому.

Важка доба пошуків... Сльози... Одеса у траурі...

– За що це нам, Боже? – уся Україна волає.

– Коли ж отих виродків буде нарешті покарано?

А Тара тим часом в руїнах дитину шукає...

Знайшла... І сама, мов убита, лягла і заплакала...

Скажіть, хіба можна на все це спокійно дивитись?

А ми у тих війнах та зрадах всю людяність втратили.

Погодьтесь, є речі, котрим нам в собак варто вчитись.

#Інна_Крупяк, 02.03. 2024 р. (світлина з мережі)