Війна змінила наше життя. Вже пройшло два роки , як ми перестали належати самим собі, своїм рідним та близьким. Настав час віддавати частинку себе, своїх сил та вмінь, щоб зберегти країну, наблизити нашу Перемогу. Одним із тих, хто невпинно продовжує робити добрі справи – є 42-річний Володимир Сиверський, родом із села Новоставці. Чоловік возить гуманітарну допомогу нашим хлопцям на передову, жителям деокупованих територій.

25 років свого життя Володимир присвятив водінню. Професію свою обожнює, тож і зараз працює водієм фури у ТОВ «Подільське». У поза робочий час його чекає не менш улюблена справа. Вже роки чоловік обробляє земельні паї, які орендує. Земля, техніка, дорога, кермо – це його стихії.

– Його батько – Петро Костянтинович і Геннадій Кузьмович Фесун були орендарями і тримали шмат землі на околиці нашого села. Володя завше крутився коло батька. Його цікавила техніка. Трактори, машини, сівалки… були для нього, як конструктори, якими гралися діти. Він знав про них багато і вмів ними користуватися, – каже односельчанка, в.о. голови сільської ветеранської організації Світлана Кислюк.

На все життя зумів привити таке захоплення і любов до землі саме батько синові.

– Володя навчався у Новоставецькій загальноосвітній школі, де я працювала заступником директора з навчально-виховної роботи і викладала математику та фізику. Я не вчила його у школі, але коли він здавав у 9 класі випускні екзамени, я була головою екзаменаційної комісії. І от – триває письмовий екзамен з математики, а до мене підходить класний керівник Галина Євстахіївна, і просить вийти на хвилинку, бо мене чекають. Виходжу і бачу схвильованих – Петра Костянтиновича і Геннадія Кузьмовича. Їм терміново потрібен був Володя. Повідомляю, іде письмовий екзамен і хлопець ще не завершив роботу. У відповідь чую, що застряг трактор і його терміново потрібно витягнути. Чоловіки були стривожені, справа була непроста, але були впевнені, що хлопець з проблемою впорається. Я не повірила, що це справді може зробити лише Володя. Та й прийшлося зачекати, поки він впорався з роботою. Пізніше мені повідомили, що все гаразд, хлопець не підвів, – розповідає Світлана Михайлівна.

Кажуть у селі, що і виоре – гарно, рівненько, грядочку зробить, посіє . Має вже багато досвіду, тож все зробить найкращим чином. Більше того, привчає до сімейної справи вже і свого сина Костю, який ось-ось отримає спеціальність агронома.

– Костя теж з дитинства любить техніку. Впевнено почуває себе і в кабіні трактора, і за кермом автомобіля. Не раз користувалася його послугами, як шофера, – каже Світлана Михайлівна.

Володимир разом із сином віддані не тільки сімейні справі, яка, як бачимо, переходить з покоління в покоління. Попри робочі будні, хлопці знаходять час, бодай, для одного з найважливішого зараз – волонтерства.

Ще з початку вторгнення Володимир, його дружина Лілія, уся сім’я не були байдужими до ситуації в країні, допомагали та продовжують допомагати чим можуть – коштами, продуктами. А у березні минулого року батько разом із сином відгукнулися доставити нашим захисникам та захисницям гуманітарну допомогу. З тих пір вони регулярно відправляються на прифронтові території, до бойових підрозділів Збройних Сил України, у визволені міста та села.

– Тоді Андрій Васильович Петринюк, організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини, запропонував завести гуманітарку в Херсон, після його деокупації там була дуже складна ситуація. З того моменту розпочав більше займатися волонтерською діяльністю, – розповідає Володимир Петрович.

Зараз Володимир Сиверський є волонтером в Гуманітарному штабі Теофіпольщини та в громадській організації «Десантно-козацький рій» в Тернополі, яку очолює Володимир Мосейко.

Кожна запланована поїздка розпочинається із збору вантажу, а ДАФ може перевезти біля 25 тонн, а далі все це потрібно посортувати та завантажити. Медикаменти, консервовані продукти, одяг – уже кілька разів частково все це штаб отримував з гуманітарних вантажів з-за кордону. Але найбільше вкладають у кожну поїздку небайдужі жителі Теофіпольскої громади. Коли усе готово, завантажено, Володимир разом з Костею, головою штабу Анатолієм Козаком, чи його заступником Василем Гандовським, чи активістом штабу Володимиром Яцюком відправляються чи на Харківський, чи Донецький, чи Запорізький, чи Херсонський напрямки. Така поїздка зазвичай триває три дні.

Завжди дорога була нелегкою, траплялися різні ситуації. І автомобіль ламався – доводилось ремонтувати, і несприятливі погодні умови були, звісно ж – кожного разу й небезпека. Але Володимир не жаліється, впевнений – він на своєму місці і робить все правильно. Бо бути згуртованими, допомагати, тим хто цього потребує, працювати на благо України – сьогодні вкрай важливо.

Зовсім не здивувалася, коли дізналася, що у небезпечні маршрути, де потрібно мати надійне плече, Сиверські батько з сином: Володимир і Костянтин, вирушають разом. Щасливих доріг вам, ні цвяха, ні жезла!, – бажає Світлана Михайлівна.

Має з кого приклад брати не лише син. Молодша донька Ульяна, яка навчається у 10-му класі Новоставецького ліцею, теж доєдналася до волонтерства. Адже вона ще й президент учнівської республіки Новоставецького ліцею.

– Донька в школі разом із своїми однокласниками заливають окопні свічки, роблять розпалювачі. Також збирають коробки із смаколиками, продуктами харчування, які відправляють нашим захисникам, – каже Володимир.

Що ж залишається ще додати до написаного – прекрасну сім’ю Сиверських з Новоставець можна поставити в приклад. І старше її покоління, і молоде, демонструють патріотичну позицію, роблять все можливе, аби зберегти нашу рідну Україну, наблизити таку довгождану перемогу.

Божена Волинець, студентка Тернопільського Національного Педагогічного Університету