Деталі

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Перегляди: 224

Тільки у минулий четвер, 22 лютого, волонтерський десант Гуманітарного штабу Теофіпольшини повернувся із Запоріжжя, Оріхівського напрямку, одразу продовжилася підготовка до відправлення фури до Харкова. Як і планувалося. Акція по збору овочів та продуктів довготривалого зберігання відбулася у двох невеликих селах – Караїні та Підлісках. Але скільки люди віддали, не пошкодували, бо ж для бійців, для жителів Харкова, який чи не щодня піддається масованим ракетним атакам, артилерійським обстрілам. Майже КАМАЗ продуктів привезли з Гаврилівки та Медисівки.

А Варвара Миронова з Теофіполя, керівник народного аматорського вокального колективу «Чарівниця» Теофіпольського Центру культури та дозвілля, разом з активістом-волонтером ветеранської організації Борисом Писларом організували збір продуктів по вулиці Хмельницького. А ще забрали продукти в Олени Левицької, подружжя Катерини та Анатолія Панасюків, Надії Постернак, Наталії Григорчук та Світлани Середюк. Прекрасний вчинок зробив Борис Пислар – зібрав 800 кришечок від пластикових пляшок та вкинув їх у ємність, яка спеціально для цього стоїть біля Теофіпольського бібліохабу. Їх використають для виготовлення сировини, з якої будуть робити протези для наших поранених бійців.

У неділю, з десятої ранку до трьох дня на базі ТОВ «Подільське» завантажували фуру. Виконали цю велику роботу активісти штабу, ветерани-волонтери, водій Володимир Сиверський та його син Костя, бійці роти охорони 8-ого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А Герой України Василь Петринюк весь цей час працював на «Маніту», підвозив вантажі. А зранку Анатолій Козак привіз з Шибени 47 однолітрових відерець холодцю та 21 трилітрових відерець вареників з капустою. Приготували все це небайдужі сільські господині, а організувала акцію, звісно, представник штабу Зоя Нікітчук. А в Гаївці забрав завиванці та печиво. Знову наготували смачні домашні страви учасниці волонтерської групи Галини Лепетун з Колок. Доставив їх, як завжди, Володимир Яцюк. Вього ж завантажили понад 15 тонн продукції. Взяли і велику передачу з готовими стравами від групи волонтерів на чолі з Наталією Гонюк з Новоставець для земляків Володимира та Віктора Кислюків.

Детальніше: Все продовжується

Деталі

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Перегляди: 258

Страшна війна без жалю забирає найкращих синів, закарбовуючи їхні імена у наших серцях. Небесне військо відважних оборонців української землі поповнилося знову: загинув житель села Ільківці Денис Васильович Блонський. Знову Теофіпольська громада у глибокій скорботі, з щемом у серці, бо відійшов у вічність мужній воїн, життєрадісний, добрий, щирий, світлий, порядний, вірний син та чоловік, найкращий тато. У квітні йому мало виповнитися лише 30 років…

Таке коротке життя. Хоч встигнув Денис зробити вже немало, але ж і так мало! Бо ж все лише починалося, було багато планів та мрій. Жив хлопець зі своєю родиною у Полонному, а як працював у Вінниці, познайомився з Марійкою Клименчук з Ільковець. Навчалася дівчина у Вінницькому педагогічному коледжі. Одружилися, жили в Ільківцях, народився синочок Даня. Раділи онучку та щастю донечки її батьки Оксана та Роман. Денис їздив на заробітки, треба ж було заробляти на свою молоду сім’ю. Мріяли придбати своє житло.

Та все перекреслила проклята війна. Денис був мобілізований з Полонного, бо там перебував на військовому обліку. Після навчального центру рік воював на нулі на Донеччині, був кулеметником 2-ого стрілецького батальйону однієї військової частини. Мужньо та відважно боронив нашу державу, був відданий службовому обов’язку й Україні, неодноразово виявляв стійкість під час виконання бойових завдань.

Детальніше: Небесним ангелом повернувся Денис Блонський додому

Деталі

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Перегляди: 228

Тяжка, жорстока, безжалісна війна. Нікому не потрібна. Біль. Печаль. Сльози. Сирітство. Жах в дитячих очах. Ненависть, сум, образа в очах ще такого молодого бійця-захисника і вдячність медсестричці. Відтягнула його важкопораненого в укриття. Зупинила кров, вгамувала біль, заспокоїла: « Все буде добре. Ти такий молодець. Красивий, сильний. Все налагодиться». Стомлено обіперлася на стіну окопу. Цей – не перший. А там – ще пекло. Гуркало гучно. Прикрила очі.

Як там мама, сестра, братик. Бо тато тут, поруч. Мама. Що сьогодні? Субота. Певно хліб пече. Звечора внесла пікну дубову діжку. Вілляла заздалегідь підготовлену підмолодь (дріжджі розколочені з грудкою кислого тіста, залишеного з попередньої випічки). Зробила розчину з білої уже пшеничної муки. Закутала покривалом. Залишила до ранку, щоб «сходило». Літня ніч, як помах руки, вже й сіріє. Мама встає, розкриває діжку, розчина підійшла до половини, – то є добре. Зручно вмостивши ємність на табуреті, мама тісно миє руки, закочує правий рукав. Збиває тісто, воно враз падає на дно. Додає теплу воду, сіль, сироватку. Перемішує, сипле уже житню муку і приступає до вимішування. Робить усе це вправно, щоб тісто не захолонуло, не стухло. Місити треба стільки, щоб рука стала чиста від тіста. А житнє тісто – чіпке. Орися знає, бо мама уже довіряла їй цю відповідальну роботу.

– Вчися, дочко. Це твоє найперше діло – спекти хліб.

Детальніше: Пікна діжка

Деталі

Категорія: №9 від 29.02.2024 року

Перегляди: 165

Любий солдате, тебе я не знаю,

Та серцем дитячим я вже відчуваю

І біль, і тривогу, яку переносиш.

Та вірю у те, що ти усе зможеш,

Я вірю у тебе, твою дужу силу,

 І що незабаром настане день миру.

Я вірю у Бога, який допоможе,

І наша країна русню переможе.

Детальніше: Я вірю у тебе