Теофіпольська громада понесла безмірну втрату – 18 листопада 2023 року назавжди зупинилося серце великого патріота, справжнього подвижника українського села, досвідченого аграрія, багаторічного керівника агропідприємства Леоніда Остаповича Стецюка з Гальчинець. 8 жовтня йому виповнилося 74.
Боровся з важкою недугою, вірив, що переможе її, що продовжуватиме бути «на ходу», як любив казати, що буде і надалі ростити хліб на щедрих подільських нивах, дбати про свою родину, підтримувати громаду. Та обірвалася тоненька ниточка його життя. І щось обірвалося в душі кожного, хто його знав.
Не можна у це повірити, не можна змиритися. Був яскравою, непересічною особистістю, серед когорти керівників завжди вирізнявся критичним мисленням, на все мав свою точку зору. 43-ій рік очолював господарство, його завжди вирізняла велика повага до людей праці, простих трудівників. Всіх, з ким працював у колгоспі імені Шевченка, а за його головування колгосп став одним з кращих у районі, це було чотири села, в Гальчинцях, Єлизаветполі, Новоіванівці та Червоному Случі були ферми, телятники, свиноферми, ріль-ничі бригади, де трудилося кілька сотень людей, пам’ятав по імені та по-батькові. Пам’ятав безліч усіляких історій та випадків, часом зворушливих та смішних.Вважав, що це був прекрасний час, хоч люди тяжко працювали, та були відкритими, добрими, доброзичливими, раділи життю. Почав писати про цей час книгу спогадів, бо ж мав і такий талант. Не дописав.
А починалося його трудове життя у рідній Шибені, де народився у селянській родині, зростав у строгості, допомагав батькам по хазяйству, пас корову. Незабутні враження залишили роки навчання в Шибенській середній школі. Які тоді були вчителі! Кожний був яскравою особистістю, досконало знав свій предмет, яка була дисципліна, порядок, навіть якщо за бешкети міг хтось потягнути указкою по спині, ніхто не ображався, ще просив, щоб не сказали батькові, бо той би ще додав.
Після школи рік робив причіплювачем трактора Т-74. Не раз згадував про старших механізаторів, які трудилися поруч – які це були чудові, талановиті, розумні люди. Вважав, що всі розумні, які чогось досягли у житті люди, вийшли з села. От з його класу троє стали полковниками, троє – головами колгоспу, були інженери, вчителі, і прості трудівники.
А далі вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, вчився на агрономічному факультеті. Служив в армії, не було тоді дідівщини, ворожнечі за національною ознакою. Займався спортивним п’ятиборством, продовжував службу в спортивній роті у Польщі, був кандидатом в майстри спорту. Може, й тому, впродовж всього життя мав спортивну статуру. Як закінчив навчання, повернувся до рідного краю, став працювати агрономом у сільгоспуправлінні. Це була велика школа, адже тут, під керівництвом незабутнього Анатолія Васильовича Безносюка, молоді спеціалісти привчалися до дисципліни, порядку, тут чітко ставилися завдання, і треба було їх виконати. Тут було видно, хто на що здатний, хто зможе керувати людьми.
31 січня 1981 року стало у його житті особливою датою. Цього дня обрали його головою колгоспу імені Шевченка. Це було на той час відстале господарство, не було поорано, не було посіяно, в селах не було доріг, на вулицях було непролазне болото, та й ферми потопали в болоті. Перший рік було дуже важко, та це був досвід. На другий рік вже пішов підйом, почали зростати врожаї, далі почалося велике будівництво, колгосп будував дороги, господарські приміщення, прокладав газопровід, водомережу, збудував для людей 50 хат та квартир. Змонтували тоді в Гальчинцях асфальтний завод, бетонний цех, на повну потужність працював цегельний завод. За 10 років господарство стало міцним та заможним, стали кращими села.
А далі розвалився Радянський Союз, в незалежній Україні розпочалася земельна реформа, хоч проводилася вона за американські гроші. Був переконаний Леонід Остапович, що привела вона до занепаду українського села, його розорення. Ніхто ж нікого не питав, а якби ще тоді земля залишилася в державній власності, а сільські ради надавали її в оренду, отримували б значні кошти на розвиток. Та гордився тим, що при розпаюванні спонукав багатьох земляків на кількох гектарах землі організувати свої фермерські господарства. Через те тепер на території колишньої Гальчинецької сільської ради є більше 40 фермерських господарств, більше 200 одноосібників працюють самі на себе, купують комбайни, трактори, створюють робочі місця. Тобто, живуть заможніше.
Господарювати ніколи не було просто, були важкі часи, коли нічого не було, а тепер став добивати диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією та паливно-мастильними матеріалами, насінням, мінеральними добривами, засобами захисту. Великі сподівання покладав на нового президента, нову владу. Та був дуже розчарований. Тривожився, боліла його душа з прийняттям закону про ринок землі. Бо що тепер? Дрібні фермери не зможуть купити землю, опиниться вона в агрохолдингах, це знищить село, доб’є його до кінця. Як сильна людина, визнавав, що помилився, що його очікування не справдилися, нова влада продовжувала робити те саме, що й попередня.
43-ій рік працював Леонід Остапович на одному місці, успішно господарював, переборював труднощі, бо така хліборобська доля. Своє призначення на цьому світі виконав – обробляв землю, вирощував хліб, брав активну участь в громадському житті, чотири десятки літ був депутатом районної та сільської ради, підтримував рідну громаду. З дружиною Тетяною Адамівною виростив дітей Андрія та Наташу, дочекався онуків Артура, Аріну, Настю та Уляну. Підготував собі заміну, Артур, якому вже 22 роки, закінчив Львівський політехнічний коледж, вже кілька років працює його помічником, ще змалку опанував сільськогосподарську техніку, лежить його душа до хліборобського ремесла. Є кому продовжувати справу, якій віддав все своє життя.
Поховали Леоніда Остаповича у неділю, 19 листопада, якраз на День працівників сільського господарства. Хай гальчинецька земля, яка стала для нього рідною, буде йому лебединим пухом! А ми запам’ятаймо його таким – справжнім господарем, енергійним, невтомним, молодим душею, з почуттям гумору, дзвінким голосом та напрочуд добрим серцем.
Галина Тебенько
Президія ради Хмельницької обласної організації ветеранів України та рада відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади висловлюють глибокі співчуття рідним, близьким, ветеранській спільноті й громадськості Теофіпольщини з приводу непоправної втрати – смерті
Леоніда Остаповича Стецюка,
багаторічного керівника колгоспу ім. Шевченка,ФГ «Євроколос», депутата багатьох скликань районної та сільської рад, ветерана праці, Почесного ветерана України, який мужньо боровся із важкою недугою і на 75-ому році життя відійшов за межу вічності.
Світла пам’ять про нього і його енергійну, багатогранну господарську, підприємливу, громадську діяльність, його безвідмовні, щирі благодійність та меценатство, як оптиміста й патріота краю, збережуться назавжди у наших серцях.
Cпомин про прекрасну людину
Полишив цей світ Леонід Остапович Стецюк. Селянський син з діда-прадіда, серце якого було наповнене людяністю, добротою,теплом , а душа зігрівала кожного, хто спілкувався з ним.
Щедро наділили його батьки гострим розумом, силою духу, працелюбністю, вмінням досягати поставленої мети, доводити розпочату справу до кінця.
Завжди був успішним і залишив після себе хороші здобутки. Він колосом прожив життя. Йому нічого з неба не падало, а всього домагався сам завдяки наполегливості, людяності і надзвичайній працелюбності.
Головними принципами його життя було: роби добро людям, будь простим, не діли людей, пам’ятай, що ти народився на цій землі і будь її справжнім сином і патріотом, а не лицеміром. Не скупися на добре слово, допоможи кожному і будь господарем на землі.
Завдяки цим принципам та сучасному мисленню Гальчинці по-новому засвітилися на селянському обрії Хмельниччини. Ніколи себе не щадив, любив життя, був справжнім господарем і другом, від спілкування з ним голубішало небо, додавалася сила енергії, віра, що все буде добре. В будь-яку хвилину міг підставити плече, зрозуміти і вселити віру.
Любив життя… Навчив всіх, хто хотів, господарювати, бо зрозумів, що в такі часи кожен селянин повинен мати свою справу. Вірив,що його онуки стануть справжніми господарями на землі і українське село буде квітувати.
Не дивлячись на згорьовану душу від хвороби, знаходив розраду в житті. Бо просто був чоловіком, батьком, дідусем, подвижником розбудови українського села.
Лідія Бурлак, село Гальчинці
Педагогічний колектив, працівники Гальчинецького ліцею щиро сумують з приводу передчасної смерті багаторічного керівника колгоспу імені Шевченка, голови ФГ «Євроколос», великого благодійника, в усі часи справжнього друга Гальчинецького закладу середньої освіти
Леоніда Остаповича Стецюка.
Пішла з життя людина, яка сенсом свого життя вважала розбудову українського села, де люди мають свою справу,заможно живуть, де є школа, дитячий садок, фельдшерський пункт, будинок культури та бібліотека, де є хороші дороги, тобто, комфортні умови для життя.
Висловлюємо глибокі співчуття родині, дружині Тетяні Адамівні, дітям Андрію та Наталії, їх сім’ям. Немає слів, щоб розрадити їхнє горе. Але треба жити далі, берегти його пам’ять та продовжувати справу його життя.
