Це про кандидата в майстри спорту з шахів, майора міліції у відставці Миколу Григоровича Гонюка, уродженця Теофіполя, який 50 років прожив у Донецьку. А з літа 2014 разом з дружиною проживає у рідному містечку.
Отож, 7 вересня, у парку Франка у Хмельницькому відбулася спартакіада для людей похилого віку, мешканців будинків-інтернатів та психоневрологічних інтернатів, яку організував департамент соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації. Змагання проводилися з волейболу, міні-футболу, настільного хокею, армреслінгу та шашок-шахів. А Микола Григорович у складі команди «Ветеран» Хмельницької обласної організації ветеранів України взяв участь в спортивних змаганнях з шахів. І посів друге місце, отримав грамоту департаменту та подяку від Хмельницької обласної організації ветеранів України.
– Шахами я захопився ще зі школи, – розказує, – народився, виріс у Теофіполі, у багатодітній сім’ї, вчився у Теофіпольській середній школі. Займався спортом, грав у футбол, але дуже любив шахи. Виступав за юнацьку команду району на першості області. Три роки я прослужив в армії у внутрішніх військах у Донецьку, далі закінчив Донецьку середню школу міліції. Залишили мене працювати в Донецьку, в Куйбишевському районному відділі міліції, в карному розшуку, спочатку я займався неповнолітніми правопорушниками. П’ять років заочно вчився у Київській вищій школі міліції. В карному розшуку я прослужив 31 рік, це була важка робота по розкриттю злочинів, вбивств, треба було сидіти в засадах, ніколи мене не було вдома. Але знаходив час грати в шахи, тут, в Донецьку, грав з майстрами спорту, виступав за товариство «Динамо» на першості України. Читав шахову літературу, моїми кумирами були чемпіон світу у 1922-1927 роках кубинець Хосе Рауль Капабланка, радянський чемпіон світу, міжнародний гросмейстер Михайло Ботвинник, чемпіон світу Олександр Альохін та інші видатні шахісти світу.
Але все змінилося у 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, агресія російської федерації проти суверенної, незалежної України. У зону тимчасово окупованих районів Луганської та Донецької областей потрапив і Донецьк.
– Тож у липні цього року ми переїхали у Теофіполь, – продовжує, – завжди мене тягнуло у рідні місця, щороку приїздив,тут живуть мої брати, сестра. Спочатку ми зупинилися у сестри, потім стали знімати квартиру. Так, Теофіполь змінився, але все тут мені рідне, багато спогадів про дитинство, юність, це незабутнє. Мої однокласники, друзі, вчителі, це дороге моєму серцю.
Ініціативу створення «Федерації шахів Теофіпольщини», з якою виступили ветерани громади, підтримує, адже шахи – це інтелектуальна гра, це особливий світ, це нові друзі, однодумці.
– Граючи в шахи, – каже наостанок Микола Григорович, – ми вчимося не падати духом і наполегливо продовжувати пошуки нових можливостей. Гра виробляє здатність знаходити вихід, здавалося б, з нездоланних труднощів. Хоч не бачу рівних собі суперників, своїм досвідом з радістю поділюся з молоддю, школярами. Бо шахи – це неймовірно, це просто прекрасно.
Галина Тебенько
