Для допитливого читача по великому секрету скажемо, що нашій гарній землячці – Людмилі Рудковській – щойно виповнилося лишень перших 60 літ від народження. До сторіччя їй далеченько, та й дожити ще треба. А ось свій 99-річний шлях вона подолає благополучно, бо ж Людмила Богу й людям мила.
І Господь милостиво, прихильно ставиться до нашої нинішньої ювілярки. Нехай воно й надалі на всі ще прийдешні 39 літ так буде. А якщо Людмилі Францівні заманеться перейти столітній рубіж, то ми – не перечимо.
А поки, як і годиться, розповімо про вшанування нашої знаменитої землячки Людмили Рудковської, в житті якої поєдналися
ДУША І ПЕРО
Ювілей Людмили Рудковської — журналістки, поетеси, членкині Національної спілки журналістів і Національної спілки письменників України, став нагодою для зустрічі в обласній універсальній науковій бібліотеці письменників, журналістів, бібліотекарів, друзів і шанувальників її творчості. В онлайн-режимі до заходу долучилися жителі села Плужне на Ізяславщині, звідки родом Людмила Рудковська і де завжди раді зустрічі з талановитою землячкою. Спогади, щирі вітання дарували поетесі сестра Світлана Чешихина, класний керівник Ніна Іванівна Романська, друг дитинства Юрій Хеленюк, молода поетеса Оксана Загаєвська, бібліотекар Плужненського ліцею ім. Р. Бортника Світлана Ювковецька.
Вітальні слова на адресу ювілярки звучали від голови міської літературної студії «Натхнення», колишнього редактора газети «Перспектива» Віктора Гусарова, працівниці Палацу культури міста Нетішина Марії Омельчук. Саме в Нетішині Людмила понад 20 років працювала коресподенткою у газеті «Енергобудівник».
Про навчання у Львівському університеті імені Івана Франка, журналістську творчість пані Людмили розповіла заступниця редактора обласної газети «Подільські вісті» Світлана Шандебура. Також в дуеті, як колись у студентські роки, вони акапельно виконали пісню на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати».
Фото зліва: 1982 рік. Заввідділом листів і масової роботи редакції Володимир Рубашевський з молодими літпрацівниками Людмилою Рудковською і Ольгою Веремій
Фото по центру: Виїзна редакція райгазети на тваринницькій фермі в Денисівському колгоспі «Маяк». Зліва направо: Олексій Мельник, Борис Баліцький, Галина Стасюк, Людмила Рудковська, Володимир Рубашевський, Лідія Туркот
Фото праворуч: Тетяна Редько
Захоплення поезією Людмили Рудковської висловила Неоніла Яніцька, відповідальна секретарка Хмельницької обласної організації НСЖУ, авторка передмови до поетичної збірки «Душа і перо». Бібліотекарка Альона Радецька проаналізувала одну із статей про ювілярку, написану поетом Володимиром Терновим. Щирі слова вдячності за любов до слова і його популяризацію висловили представники Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», з якою співпрацювала Людмила Рудковська, — голова Володимир Захар’єв, заступниця Галина Корицька та члени спілки Микола Чевелюк і Валентин Говорун.
Віталій Мацько, письменник, публіцист, доктор філологічних наук, професор, член НСПУ і НСЖУ, пригадав 2021 рік, коли дав Людмилі Францівні рекомендацію на вступ до Національної спілки письменників України. Він наголосив, що поезія Л. Рудковської звучить душею.
Віталій Міхалевський, поет, голова міської організації Національної спілки письменників України розповів, що ювілярка — активна учасниця літературних заходів, які відбуваються в місті та області, і її творча самовіддача є прикладом для наслідування.
Окрім журналістських статей, поезій і прози, бо у творчому доробку авторки також є прозова книга «Вічна загадка любові», літераторка пробує свої сили і в гумористичному жанрі. Декілька її гуморесок прозвучали у виконанні бібліотекарів Ізяславської центральної бібліотеки. Степан Шкапій, гуморист, член НСПУ і НСЖУ, прочитав свої гумористичні твори.
Щирі слова подяки за творчість і людяність висловили Валентина Маковська, заступниця директора з наукової роботи та інформатизації бібліотеки, уродженка с. Плужне, та Олександра Кот, провідна бібліотекарка, до вітань долучилися також бібліотекарі Наукової бібліотеки Хмельницького національного університету Світлана Молчанова та Оксана Бичко.
Вірші Людмили Рудковської декламували Вікторія Луцюк, бібліотекарка відділу краєзнавства; Катерина Єфімчук, переселенка з м. Нова Каховка, учениця 9 класу Плужненського ліцею ім. Р. Бортника. У виконанні барда Леоніда Мазура звучали авторські пісні.
Захід на честь хмельницької поетеси став яскравим свідченням того, що справжній талант проростає з творчості, в яку вкладаєш свою душу.
Дарина СВІТЛА.
Шановний читачу, було б зовсім некоректно, якщо не надати слово і самій Людмилі Рудковській для того, щоб вона зі своїх спогадів розповіла про людське
ТЕПЛО СЕРДЕЦЬ
Я пригадую своє перебування в Білогір’ї і співробітництво в газеті «Радянське село» з великим теплом і з певною часткою ностальгії. Приїхала до райцентру юним недосвідченим дівчиськом, а через рік, вступивши на стаціонарне відділення факультету журналістики Львівського держуніверситету, вже почувалася мало не аксакалом газетярської справи. Звичайно, це жарт, але насправді як не подякувати з висоти уже більш як 40-річної давнини працівникам газети, насамперед літпрацівникам, які дали мені перші уроки, відчинили двері у світ справжньої, реальної журналістики, також сприяли моєму розвитку і як людини. По суті, це були уроки життя.
З вдячністю згадую Лідію Туркот (Орендарчук) – завідуючу відділом сільського господарства, в якому мені довелося працювати. Лідія Петрівна на той час вже мала досвід – як практичний, так і освітній в улюбленій нашій професії, охоче ним ділилася. Її журналістські матеріали вражали філологічною довершеністю, ліризмом, польотом думки.
Опіку наді мною, «зеленою» кореспонденткою, взяла і заступник редактора Галина Євгеніївна Стасюк. Наставляла як мудра мати, часом застерігаючи, розповідаючи різні історії з життя районки. А як не згадати відповідального секретаря друкованого часопису, на превеликий жаль, нині покійну Софію Кардаш. Вона вміло, професійно вичитувала наші газетярські опуси і робила слушні правки та зауваження, які в подальшому мені особисто стали у пригоді. Я знаю, що згодом Софія Сергіївна очолила друковане видання і не один рік керувала ним. А це було, та й тепер залишається дуже нелегкою справою.
Добрими друзями на все життя залишилися для мене журналісти Володимир Рубашевський, Ольга Веремій, Клим Пуравець, фотокореспондент Володимир Михайловський, коректори Зоя Крохмалюк та Антоніна Вельма (Бушок), секретар-друкарка Любов Павлюк… Очільником, керівником «Радянського села» тоді був Олексій Мельник. Редактор дав мені гарну характеристику і направлення для вступу на факультет журналістики, а коли надійшов час отримання мною диплома, приїздив до Львова і запрошував працювати в редакції Білогірської газети. Та комісія по розподілу випускників направила мене в обласний часопис на Вінниччині…
Щороку університет спрямовував студентів на практику, після одного з курсів, здається, четвертого, я самостійно поїхала в районний центр, де започатковувалася моя журналістська стежка – в Білогір’я, була прийнята тимчасово на посаду кореспондента і успішно попрацювала в газеті два місяці. Згодом закрутилися-завертілися роки роботи в різних періодичних виданнях, я сповна пізнала ціну обраної професії, але не розчарувалася в ній.
Районна газета Білогірщини назавжди залишиться в пам’яті як усе, що пов’язує нас із кращими днями життя – молодістю, завзяттям, дружбою, щастям усвідомлення правильного вибору, навчанням, що приносить задоволення і радість.
Оповідаючи про білогірчан, я не можу не згадати в окремому підзаголовку
ТЕТЯНА РЕДЬКО – ВЗІРЕЦЬ І ПОДРУГА
про достоїнства цієї незвичайної жінки – блискучої журналістки, не просто енергійної за натурою, а такої, що постійно перебуває в пошуку нових ідей та корисних справ і, скільки я її пам’ятаю, прагне до справедливості. Тетяна Редько – заслужений журналіст України, співзасновниця і співвласниця одного з найстарших комерційних друкованих видань України – вінницької газети «33-й канал», депутатка Вінницької облради, нагороджена багатьма відзнаками.
Тетяну, нашу землячку, (дівоче прізвище – Квасюк) родом із Новоставець Теофіпольського району, знаю вже 40 років. Одночасно вступали на факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Я. Франка, разом навчалися, навіть жили в одній кімнаті студентського гуртожитку, а після закінчення вишу працювали разом в обласній газеті Вінниччини – «Комсомольське плем’я». Товаришували, мріяли і ділилися творчими планами. Після розвалу СРСР і заодно партійної преси у моєї подруги вистачило сил та наснаги створити разом з колегою по перу – Анатолієм Жучинським незалежне видання, яке згодом очолило рейтинги найтиражованіших в Україні, стало неймовірно популярним – багато в чому завдяки ентузіазму і творчому горінню Тетяни Василівни. Її полум’яні публікації – відгуки на політичні події, на теми моралі та інші знає не лише Вінниччина, а й всі охочі, користувачі мережі ФЕЙСБУК, де журналістка веде свою сторінку.
Так склалося, що я після двох років роботи в сусідній області переїхала разом з чоловіком до Нетішина, де працювала в «Енергобудівнику» майже два десятиліття. Але зв’язків з подругою, яка за цей час досягла великих успіхів у журналістиці і в громадському житті, не поривала. Передзвонювалися, іноді, щоправда зрідка, приїздили в гості одна до одної. Більше я, біда змушувала, бо в один з періодів захворіла, а Тетяна завжди намагалася чимось допомогти – така вже вона за своїм характером, не може пройти осторонь чужої біди. Вдячна за це своїй землячці і подрузі. Вклоняюся світлій пам’яті її батьків (Василь і Антоніна Квасюки), яких знала як роботящих і добрих душею сільських трудівників. Знайома з сестрою Людмилою і братом Василем Тетяни, які продовжують жити у своїй малій батьківщині. Буваючи в Новоставцях, відмітила, яке гарне це село і люди в ньому… Взірець для наслідування молодшим поколінням, честь і слава таким землякам!
Людмила РУДКОВСЬКА, журналістка, член НСЖУ. м. Хмельницький
