Поляхівській православній

парафії  100 років

Церква у селі Поляхова має тривалу історію, хоча й досить сильно призабуту не лише теперішнім поколінням. Покоління сучасників тих далеких подій та їх дітей важко пригадують події, пов’язані з духовним життям села, не тому, що вони відбувалися давно, а переважно через політику більшовицького режиму, який відгонив людей від релігії.
В часи Речі Посполитої село перебувало в юрисдикції уніатських єпископів. Проте, після поділів Польщі та указу Катерини ІІ від 6 вересня 1796 року про ліквідацію уніатських єпархій, село перейшло у відання російської православної церкви. Про будь-які тогочасні культові споруди на території села у нас відомостей немає. Очевидно, жителі села відвідували служби та були приписані до Дмитрієвської церкви в сусідньому селі Кузьминцях, яку збудували 1793 року.
Тривалий час поляхівчани не мали свого храму. Перший невеликий дерев’яний храм було збудовано в ХIХ ст. на кладовищі.

Точного часу будівництва, на жаль, встановити не вдалося. Відомо, що свого священника в Успенській церкві Поляхови не було, у визначені дні приїжджав священник з Кузьминець. Зрозуміло, що така ситуація не влаштовувала жителів великого за кількістю населення села. В 1910 р. чисельність лише православного населення становила близько 1400 осіб. Тому, в 1911 році, було збудовано новий просторий кам’яний храм на кладовищі. На жаль, церковного літопису, планів та інших документів не збереглося.
Процес відділення приписного села від кузьминецької парафії розпочався лише наприкінці 1920 року. Під час сходу селян Кузьминець 16 січня 1921 року було запропоновано місцевому священнику Олексію Підгородецькому та псаломщику відправляти всі недільні і святкові служби лише в Кузьминцях в обмін на «землю, городи, будівлі та угіддя...». Фактично з цього дня в поляхівській церкві служби не відправлялися.
Під час сходу села, 15 лютого в Поляхові, О. Під-городецький повідомив селянам про угоду з селянами Кузьминець і про те, що він відмовляється виконувати обов’язки при Успенській церкві Поляхови. Тому селяни вирішили просити єпископа виділити село в самостійну парафію, перевести священника Євфимія Никифорова з села Малі Пузирки в Поляхову та допустити жителя села Зиновія Романюка тимчасово виконувати обов’язки псаломщика. Окрім цього, постановили побудувати для священника впродовж 1921 року будинок та хліви, надати землю, забезпечити його зерном (600 пудів): 200 пудів жита, 100 пудів пшениці, по 90 пудів вівса, ячменю, гречки, 20 пудів проса і 10 пудів конопляного насіння. Всі члени сходу погодились і підписались під рішенням, за неписемних за їх згодою підписався селянин Трофим Томчук. Всього учасників сходу нараховувалось близько 150 осіб.
Процес утворення самостійної парафії зайняв декілька тижнів. 17 лютого рішення сходу погодив благочинний священник 6 округу Антоній Іванов з Волиці-Польової, пізніше Острозький єпископ Аверкій та Володимир-Волинський єпископ Фаддей.

Датою створення самостійної поляхівської парафії є день призначення настоятелем парафії о. Євфимія Никифорова та псаломщика З. Романюка єпископом Аверкієм 24 лютого (9 березня за н. ст.) 1921 року.
Отець Євфимій, в народі о. Фома, за своє російське висловлювання отримав прізвисько «дескать» («тескаль»), пробув священником декілька років. В другій половині 1920-х років його місце посів Юхим Никифорович Никаноров, який пропрацював до 6 березня 1930 р., коли був заарештований Ямпільським прикордонним загоном. Про звірства над о. Юхимом в Ямпольській тюрмі розповідали односельцям Юхим Пробіч та Іван Сапуга, які одночасно перебували в ув’язненні: «… запропонували зняти хреста і відмовитися від віри. Він не зняв хреста і енкаведисти зірвали хреста і роздягнули його…». Особлива комісія ДПУ УСРР в жовтні 1930 року засудила священника до п’яти років заслання на півночі СРСР. Така доля не оминула й тимчасово призначеного в 1921 р. псаломщика Зіновія Мартиновича Романюка. Його того ж 6 березня 1930 р. заарештували і ув’язнили. Випустили лише в 1942 р. за станом здоров’я.
Перша хвиля руйнації Успенської церкви припала на 1934-1936 рр., коли більшовицькі активісти скинули хрести та бані. До приходу німців у приміщенні діяв магазин. В 1942 р. духовне життя в селі відновилося. Було відремонтовано та перекрито будівлю старої церкви. З Кременця приїхав священник о. Дроздовський, який служив і після війни, швидше за все до кінця 1945 року. Скільки років пропрацював наступний священник Сергій Якимчук, на жаль, невідомо. Вдруге компартія завдала удару по храмові в 1970-х рр. В 1974-1975 рр. церкву розібрали. За свідченням П. Сапуги: «цеглою з будівлі церкви висипали дорогу на Досіно». Разом з церквою було розгорнуто кладовище, а на його місці висаджено парк. Єдине, що нагадує про культову історію села на цьому місті, то це пам’ятник Матері, який сюди перенесли.
Нове відродження духовного життя припало на кінець 1980-х рр. Коли з ініціативи місцевих активістів було скликано схід села, який обрав церковну общину на чолі з Іваном Омельяновичем Стасишиним (до речі, його батько Омельян був учасником сільського сходу в лютому 1921 р., його підпис міститься на одному із архівних документів із фондів ДАЖО) та секретарем І. О. Королем. Проте, на здивування всім, голова колгоспу О. А. Бойцун не дозволив будувати церкву на місті старої. В результаті, церква отримала не лише нове місце, але й нову назву (замість Успенської, парафія отримала назву Покровської). В період з жовтня 1991 по серпень 2003 р. священником храму був о. Василь Іванович Гребенюк, а з жовтня 2003 р. настоятелем храму є Іван Степанович Штогун.
Ось уже 100 років як утворилася самостійна парафія у с. Поляхова. Не дивлячись на важкі часи, які завдали серйозного удару не лише по духовенству (в 1922 р. було заарештовано двох єпископів, які давали згоду на створення парафії Аверкія і Фаддея, в 1930 р. - отця Юхима і колишнього псаломщика Зиновія Романюка, в 1936 р. Карпа Томчука), але й по пересічних мешканцях села. Однак парафія зуміла відродитися, відбудуватися і продовжує розвиватися далі.
Вадим Яблонський,
вчитель історії Поляхівського НВК ЗОШ I-III ступенів-колегіум