вологість:
тиск:
вітер:
- Деталі
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
- Перегляди: 527
Життя,
як спалах зірки
Цими днями минає вже 5 років, як на Сході України загинув наш земляк, воїн АТО Дмитро Загородній. Короткий його життєвий шлях, але яскравий, як спалах зірки.
Народився Діма і майже усе життя прожив у мальовничому селі Рідка. Ріс, як кажуть, на моїх очах, адже ми сусіди. Був жвавим і допитливим хлопчиком. Навчаючись у Бережинецькій школі, найбільший інтерес проявляв до гуманітарних наук.
- Деталі
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
- Перегляди: 567
Олена Ковцун:
настає час змін
З 24 лютого цього року головою райдержадміністрації працює Олена Ковцун. Розмовляємо з нею про найважливіші напрямки роботи органів виконавчої влади у районі, про проблеми, співпрацю з органами місцевого самоврядування, представниками бізнесу, громадськими організаціями, про майбутні місцеві вибори.
Найперше, Олено Володимирівно, про ситуацію з поширенням коронавірусної інфекції. Чи достатньо владою було зроблено зусиль, аби протистояти цій смертельно небезпечній хворобі, вберегти життя наших медиків та всіх жителів району?
- Вважаю, що всі гілки нашої районної влади, і райдержадміністрація, і районна рада, разом з сільськими та селищними радами, соціально відповідальним бізнесом, волонтерами, громадськими активістами долучилися до цієї боротьби. Внаслідок чого і Теофіпольська центральна районна лікарня, і Теофіпольський центр первинної медико-санітарної допомоги вже з кінця квітня і до сьогодні забезпечені засобами індивідуального захисту, дезінфікуючими розчинами.
- Деталі
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
- Перегляди: 612
Дорогі земляки, жителі
Теофіпольського краю!
Сьогодні, 30 липня, ми відзначаємо знаменну дату – 600-річчя з дня першої писемної згадки про наш Теофіполь. Йдеться про дарчий акт великого князя Литовського Вітовта, який за вірну службу подарував боярину Павлу Сеніцькому та його нащадкам на віки вічні селища Новоставці та Камень на річці Полква. Назва Теофіполь з’явилася аж у 1739 році, до того часу він був Камень, Чолганський Камень, Чолганськ, Чолган, Човган. То ж, як свідчать історичні джерела, наш край має ще древнішу історію, адже пережив монголо-татарську навалу, з 1362 року був у складі Великого Литовського князівства. А в 1569 році Чолганський Камень відійшов до Речі Посполитої, був підпорядкований королівській Польщі. З 1793 року, з часу Другого поділу Польщі, вже Теофіполь аж по 1917 рік перебував у складі Російської імперії.
Історичний шлях з минулого в майбутнє нашого краю переплетений соці-ально-культурними, дуже часто й трагічними, та знаменними подіями. Адже територія краю була ареною національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького, через неї пролягли фронти кривавих Першої та Другої світових воєн. То ж це величне свято є даниною пам’яті наших предків, які упродовж століть будували та захищали наше селище, заповіли нам берегти та примножувати його.
- Деталі
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
- Перегляди: 678
Теля ще десь, а вони вже з довбнею…
або, як у Теофіполі форcують виборчий процес
З’ява десь два тижні тому у поштових скриньках райцентру та кожної сільської оселі чергової порції друкованої продукції, мабуть, подивувало не тільки мене. Тож впевнений, що чимало людей поважного віку, очевидно, таки згадали жартівливий вислів одного з героїв кінофільму:
- Деталі
- Категорія: № 31 від 30.07.2020 року
- Перегляди: 676
ВОЇН І БУДІВНИЧИЙ
-Чому я так довгенько не йшов на зустріч, аби розповісти тут про моє колишнє й нинішнє життя-буття, - то й сам не знаю, що сказати: напевне, що повсякденна праця і… якесь небажання, - розтолковує мені колишній воїн-інтернаціоналіст Валерій Задерей з Гальчинець. – Повірте, в робочий час й голови ніколи повернути кудись без зайвих потреб, а вже у вільну від роботи хвилину - хочеться відпочити без поринань у життєві спогади. Але ото якось зібрався і готовий до довгоочікуваної розмови.
І повідав Валерій Адамович насамперед, що народився він 7 лютого 1969 року у селі Червоний Случ. Тут проходили його дитячі й шкільні роки. Середню ж освіту здобув Валерик у Авратинській десятирічці, що в сусідньому районі. Мама - Неля Дмитрівна працювала коректором у Волочиській друкарні, а тато – Адам Петрович – механізатор у Гальчинецькому колгоспі імені Шевченка.