Пам’яті Петра

Андрійовича Кравчука

Дуже швидко летить час. Наче один день, минув рік із того сумного червневого дня, коли гірка звістка сколихнула всю нашу Волицю, весь район - не стало Петра Андрійовича Кравчука. Талановитий керівник, невтомний хлібороб, голова колгоспу із багаторічним стажем, бухгалтер, педагог за освітою, працелюб за натурою, він ніколи не пасував перед труднощами, згуртовував колектив і націлював його на поступ уперед. Він був тим керівником, який ніколи не скупився на добре слово, підтримку, не шкодував ні сил, ні часу, ні здоров’я. Петро Андрійович завжди виношував нові ідеї, умів зацікавити ними інших.
Усе своє життя ця прекрасна людина вирізнялася стійкістю характеру, принциповістю, силою духу та наполегливістю. Був людиною мудрою, врівноваженою, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч, з ним можна було поділитися і радістю, і смутком.

Для нас, вчителів та учнів школи, Петро Андрійович був мудрим наставником, чудовим порадником. А ще-старшим координатором шкільного волонтерського центру. Назавжди залишаться в пам’яті наші спільно організовані і проведені зустрічі, семінари, акції, свята. Ніколи не забудеться його надзвичайно добра усмішка, лагідні очі. А якими приємними, доброзичливими були його зауваження, підказки! Проте найбільшою втіхою для Петра Андрійовича стало будівництво нового приміщення школи, про яке він мріяв роками. Завдяки його (і сина Василя Петровича) неймовірним зусиллям, старанням, наполегливості, вже десять років поспіль ми навчаємося у новій, сучасній школі. Вона - справжня окраса села, радість і гордість дітей, вчителів, усіх жителів.
Хтось із великих сказав: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність». Боляче, невимовно боляче говорити і писати ці слова про Петра Андрійовича - особистість справді неординарну, яскраву,гарного батька та чоловіка, пречудового дідуся.
Добігає час, коли душа людини залишає земні обрії та летить у вись. Ми впевнені , що Господь оселив її там, де спочивають праведні. Бо саме таким він, Петро Андрійович Кравчук, був тут, на землі. Землі, яку любив понад усе, до останнього подиху.
Якби він міг ще довше жити— були б щасливі ми усі,
Але не в силах ми змінити Господню волю у житті.
Ми завжди будемо пам’ятати Вас, Петре Андрійовичу.
Колектив Волицької ЗОШ І-ІІ ступенів