20 листопада наш багаторічний керівник СТОВ «Нива», мудра, справедлива, енергійна, щира, доброзичлива людина Лідія Григорівна Самойлюк відзначає свій поважний ювілей. Все її життя – це зразок працелюбності, сумлінності, відданості обраній справі. Доля обдарувала її гострим, допитливим розумом, залізною волею, сильним характером, безперечним талантом лідера. Бо мудро керувати, приймати влучні рішення, завжди знаходити правильний шлях до успіху – це справжній великий дар Божий.
А починалося її трудове життя у тринадцять років, після закінчення семи класів. Вчитись далі не змогла, бо народилась і виросла в багатодітній сім’ї, жили дуже бідно, а навчання в старших класах було платним. Продовжила навчання в старших класах через три роки, у 1956-ому, коли плату за навчання в середній школі було скасовано. Тож і вчилася, і продовжувала працювати різноробочою в рільничій бригаді.
Закінчила середню школу в 1959-ому році й відразу була призначена обліковцем рільничої бригади. За наполегливість у виконанні своїх обов’язків, її кандидатуру було висунуто на посаду бригадира рільничої бригади села Романів. Як для 20-ти річної дівчини – ця робота була не з легких, але завдяки вродженому таланту керувати людьми, вміло організувати на виконання будь-яких завдань підлеглих їй людей, вона успішно справлялася із своїми обов’язками.
За сумлінну працю правління колишнього колгоспу направило її на заочне навчання в Шепетівський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку. Закінчила його в 1962-ому році, отримала спеціальність «бухгалтер». Через свою надмірну активність та рухливість, сидіти на одному місці, безкінечно рахувати, бухгалтером працювати не змогла. Трохи робила в сільпо, та мріяла про педагогічну роботу, тож у 1965-ому році вступила в Кременецький педагогічний інститут на заочне відділення фізико-математичного факультету. Одночасно й розпочала педагогічну діяльність у Бережинецькій восьмирічній школі. В 1967 році була призначена директором Романівської початкової школи, де пропрацювала до 1974 року. Але тут знову втрутилася доля.
У 1974-ому році під час жнив керівництво господарства запропонувало Лідії Григорівні очолити уже комплексну бригаду в селі Романів. З приходом її на цю посаду справи у виробництві тваринницької продукції та в рослинництва пішли щораз кращі. Успіх молодого спеціаліста у 1978-ому році було відзначено високою урядовою нагородою – орденом Трудового Червоного прапора. В цьому ж році її обрали заступником голови колгоспу і секретарем колгоспної парторганізації. Одинадцять років трудилась на цій посаді, зарекомендувала себе принциповим, вимогливим керівником, пройшла велику господарську школу.
У вересні, 1989-ого року її обрали головою правління колгоспу ім. Комінтерну. З великим ентузіазмом Лідія Григорівна взялася за роботу. Та не лише боролася за подальше економічне зростання господарства, де з року в рік вирощувались все кращі врожаї та добивались високих показників у виробництві тваринницької продукції – ця мудра, цілеспрямована, тендітна жінка виношувала плани соціального характеру. Завжди на першому плані у неї була людина з її запитами, з її духовними та моральними цінностями. У 1992-ому році у Поляховій було введено в дію церкву, багато зусиль вона доклала і до її внутрішнього облаштування. Православна церква не залишила цих турбот поза увагою. Лідію Григорівну було нагороджено медаллю та Орденом Православної церкви.
Будівництво житла і господарсько-виробничих споруд, соціальна сфера сіл господарства були у неї завжди на контролі. Так, в 1996-ому році ввели в дію ремонтну майстерню і склад міндобрив, у 1997-ому році в Романівому за кошти господарства побудували школу-садок на 50 місць, також було проведено капітальний ремонт Поляхівської середньої школи. За беззаперечні заслуги в приділенні значної уваги навчанню та вихованню підростаючого покоління, Лідії Григорівні було присвоєно звання «Відмінник освіти». За короткий період в населених пунктах господарства збудовано і капітально відремонтовано: в селі Романів 26 жилих будинки з надвірними спорудами, куди були поселені жителі навколишніх сіл не тільки нашого району, а й інших областей; а в Поляховій було поселено 86 сімей. За таку невтомну працю й неспокійний характер Лідію Григорівну в 1999-ому році нагородили Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Питання соціального характеру у господарстві постійно йшли поряд з виробничою галуззю. Ще у 1989-ому році почали проводити водопровід у Поляховій, у 1990-1991-их роках підвели газопроводи до осель жителів Романового та Поляхової. Були заасфальтовані дороги, сільські вулиці, вулички й двори.
Як не важко було вести господарство у кризовий економічний час, але Лідія Григорівна не могла змиритись з тим, що жителі Романового не мали своєї церкви і в 1999-ому році почали її будувати. Закінчили будівництво у 2002-ому році. В цей же період капітально відремонтували Поляхівський храм. За добродушність та милосердя православне керівництво церкви нагородило Лідію Григорівну Орденом Варвари Великомучениці. За високі виробничі показники в цьому ж році її нагородили Орденом Княгині Ольги.
Ділові якості, мудрість, принциповість в роботі, доброта і чуйність – ось такі якості вклала вона в роки своєї роботи на посаді голови колгоспу. За роки її роботи були проведені капітальний і поточні ремонти Поляхівського сільського будинку культури, Романівського сільського клубу, медико-соціального комплексу села Поляхова, фельдшерсько-акушерського пункту села Романів, Поляхівського навчально-виховного комплексу І-ІІІ ступенів «школа – колегіум», на теперішній час – Поляхівський ліцей Теофіпольської селищної ради. За рахунок господарства у школах та дитячих садка Романового та Поляхової проводилось безкоштовне харчування дітей.
В період сезонних робіт проводилось безкоштовне харчування трактористів, комбайнерів та водіїв і інших працівників, які брали участь у сільськогосподарських роботах. За весь період її керівництва у господарстві значна увага приділялась розвитку підсобних господарств сільського сектору. За рахунок оренди паїв люди отримували в достатній кількості зерна, забезпечувались посівним матеріалом, надавались різного роду послуги. Підсобні господарства селян забезпечувались грубими та соковитими кормами.
Поряд з виробництвом Лідія Григорівна проводила велику громадську роботу, вона неодноразово обиралася депутатом районної ради.
У 2001-ому році її нагородили Орденом Міністерства праці і соціальної політики. За значний вклад в розвиток тваринництва та виробництва зернових у 2003-ому році її присвоїли звання «Заслужений працівник сільського господарства». Неодноразово нагороджувалась Почесними Грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, десятки разів її нагороджували грамотами районної ради та обласної ради, райдержадміністрації і облдержадміністрації, районних та обласних профкомітетів, а також Грамотами Товариства Червоного Хреста. В день відзначення 600-річчя села Поляхова була нагороджена відзнакою «Почесний ветеран України».
Не можна всього перелічити того, що зроблено цією невтомною і беручкою, а разом з тим – такою солідною і поважною жінкою-керівником, жінкою-мамою, жінкою-бабусею, прабабусею. Її принцип один – скрізь має бути лад. Цей лад з року в рік ставав кращим, багатшим, надійнішим.
Час її роботи керівником господарства припав на період реформ, але господарство не лише втрималось, але з року в рік досягало зростання виробництва тваринницької та рослинницької продукції. Але, завдяки реформам, такі господарства цілеспрямовано руйнували, натомість гору взяли холдинги. От і СТОВ «Нива», яке вже 36 років очолює Лідія Григорівна й по сьогодні, увійшло до ТОВ «Агрохолдинг-2012», і її посада - виконавчий директор агрохолдингу «Епіцентр Агро».
Змінились часи, змінились відносини. На сьогодні все вимірюється навіть не гривнею, а доларами чи євро. Однак, господарство працює. Село Поляхова тримається!
Тож всі, хто працював і працює сьогодні під її керівництвом, щиро вітають Лідію Григорівну з поважним ювілеєм – 85 річчям! З роси і води Вам Лідіє Григорівно! Сонячних днів, голубого неба, миру і спокою, поваги від людей, радості від дітей, онуків і правнуків.
З великою повагою та вдячністю, трудовий колектив СТОВ «Нива»
