Нещодавно група українських матерів, які втратили своїх синів на війні, це 41 учасниця проекту «Дати мамі надію», здійснили паломництво до католицьких святинь Італії та до Ватикану. Кульмінацією подорожі була зустріч, вітання з Папою Римським Левом XIV після його ювілейної аудієнції у суботу 6 вересня. Це стало для них важливим кроком на шляху до відновлення після страшної, безмірної втрати.
Серед цих паломниць були і матері з Теофіпольщини – Галина Яцух, Майя Окаєвич, Людмила Чернишенко та Любов Савчук.. У кожної з них своя історія, свій біль, бо вони втратили найдорожче – своїх дітей. Під час подорожі вони пережили спектр почуттів – невимовну журбу, жаль, хвилювання за долю України, гордість за своїх синів. Але разом з тим в їх серцях росло переконання, що їм треба жити далі, берегти про них пам’ять, вносити свою частку у боротьбу за такий довгожданий мир в Україні.
Проект “Дати мамі надію” був започаткований братами капуцинами у Києві спільно з Християнською Службою порятунку на початку 2023 року. Центр реабілітації, що діє в “Домі отця Піо” при парафії капуцинів, пропонує матерям, які переживають найбільшу втрату, періоди безкоштовного проживання (в середньому 7 днів), під час яких команда душпастирів, психологів та реабілітологів старається допомогти їм відновити сили та знову віднайти бажання жити. З початку проекту в лютому 2023 року вже було проведено 27 таких сесій реабілітації, в яких взяли участь близько 540 жінок. Нещодавно другий такий дім було відкрито у Вінниці.
- Ми щиро вдячні команді проекту «Дати мамі надію», - казали при нашій зустрічі Галина Василівна, Майя Дмитрівна, Людмила Анатоліївна та Любов Іванівна, - її керівниці Людмилі Богдашевській. Ці люди буквально відкривали свої серця кожній матері. Ми дякуємо одному з організаторів цієї паломницької подорожі священнику капуцину Костянтину Морозову. Ми відчули таку велику підтримку, таке співчуття, таку турботу, таке тепло…. Ці десять днів для нас насправді стали незабутніми, неймовірними. Ми проїхали з Києва через Польщу, Чехію, Австрію до Італії. Дивувалися цій красі, чистоті, порядку. Ми проїхали пів Італії, побували в таких містах як Верона, Сан-Маріно, Лорето, Ассізі, Рим. Ми вклонялися католицьким святиням, палко молилися у намолених храмах за Україну, за нашу перемогу, ми щиро плакали, але це були світлі сльози, сльози надії на торжество добра над злом. Це дійсно був ковток свіжого повітря, надії, це був просвіток у темряві. А як доброзичливо ставилися до нас місцеві жителі, звичайні перехожі у цих містах, коли бачили в нас українську символіку, вітали, тиснули руки, обіймали. Коли ж ми зустрічали італійських військових, вони віддавали нам честь. Це було так зворушливо! А ще нам було чудно не чути сигналів повітряної тривоги, не чути, як летять ворожі ракети та «шахеди», як летять наші винищувачі. Ми душею знову відчули, яке то щастя жити в мирі, просто жити!
А 6 вересня матері-паломниці прибули на площу Святого Петра в Римі. Це місце було частиною ювілейного 2025 року, що залучив до Риму паломників зі всього світу та було місцем, де в цей час ще були відчинені Святі Двері базиліки Святого Петра. Це є унікальною подією, яка відбувається раз на 25 років під час Ювілею. Тож на площі було багато паломників, які прибули до Риму, щоб пройти через ці двері, які символізують прощення та примирення з Богом, початок нового життя.
- Це було щось надзвичайне, - продовжували, - ми слухали, споглядали Папу Римського Лева XIV, ми бачили площу, вщерть заповнену людьми. І навіть сталося так, що Папа після свого послання підійшов до ряду, де ми стояли. Він з усіма нами привітався, потиснув нам руки, обійняв…Після того, що ми побачили, пережили, відчули за цих десять днів, ми стали сильнішими. Ми гордимося своїми синами, дякуємо їм, що вони були в нас такими – не ховалися, хто добровольцем, хто по мобілізації стали на захист Вітчизни. В кожної з нас життя розділене навпіл, до і після. До – коли були живими наші хлопці, після – коли вони полягли в боях, віддали своє життя за Україну. Та ми не замикаємося в своєму горі, підтримуємо слабших, вирішуємо спільні проблеми. Ми не мовчимо. Ми, матері, які втратили своїх дітей на війні, закликаємо весь світ допомогти нам, щоб в Україні нарешті настав мир, щоб більше не гинули діти, не гинули бійці, чиїсь сини. Закликаємо і всіх жителів нашої громади підтримувати героїчні Збройні Сили України, наближати мир та перемогу.
А ще ці прекрасні матері висловлюють щиру вдячність працівницям відділення по роботі з ветеранами та членами їх сімей Центру надання соціальних послуг Теофіпольської селищної ради. За людяність, за розуміння, бо добре слово теж важить дуже багато.
Галина Тебенько
