Погода

Своє призначення на землі  виконав

8 жовтня досвідчений аграрій, багаторічний керівник агропідприємства, голова ФГ «Євроколос», великий патріот, справжній подвижник українського села Леонід Остапович Стецюк з Гальчинець відзначає своє 70-ліття. Та зізнається, що почуває себе молодим душею, не відчуває втоми, адже перебуває у постійному русі, «на ходу», як любить казати, має чітку мету у своєму житті – і далі ростити хліб на щедрих гальчинецьких нивах, дбати про свою родину, підтримувати громаду.
Леонід Остапович – прекрасний співбесідник, на все має свою точку зору, має чудову пам’ять, а ще його, керівника, який вже 39-ий рік очолює господарство, вирізняє серед інших велика повага до людей праці, простих трудівників. Всіх, з ким працював у колгоспі імені Шевченка, а за його головування колгосп став одним з кращих у районі, це було чотири села, в Гальчинцях, Єлизаветполі, Новоіванівці та Червоному Случі були ферми, телятники, свиноферми, ріль-ничі бригади, де трудилося кілька сотень людей, пам’ятає по імені та по-батькові. Пам’ятає безліч усіляких історій та випадків, часом зворушливих та смішних.Вважає, що це був прекрасний час, хоч люди тяжко працювали, та були відкритими, добрими, доброзичливими, раділи життю. Може, ще напише про цей час книгу спогадів, адже має талант і до красного письменства.


А починалося його трудове життя у рідній Шибені, де народився у селянській родині, зростав у строгості, допомагав батькам по хазяйству, пас корову. Незабутні враження залишили роки навчання в Шибенській середній школі. Які тоді були вчителі! Кожний був яскравою особистістю, досконало знав свій предмет, яка була дисципліна, порядок, навіть якщо за бешкети міг хтось потягнути указкою по спині, ніхто не ображався, ще просив, щоб не сказали батькові, бо той би ще додав.
Після школи рік робив причіплювачемтрактора Т-74, доглядав, працював на ньому.
- Поруч мене трудилися старші механізатори , - пригадує, - які це були чудові, талановиті, розумні люди. От був такий Володимир Прокопович Главацький, знав напам’ять сотні віршів, прекрасно знав математику, мав канцелярський почерк, а був простим трактористом. Взагалі ж, всі розумні, які чогось досягли у житті люди, вийшли з села. От з мого класу троє стали полковниками, троє – головами колгоспу, є інженери, вчителі, є й прості трудівники.
А далі вступив до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, вчився на агрономічному факультеті. Служив в армії, не було тоді дідівщини, ворожнечі за національною ознакою.
Займався спортивним п’ятиборством, продовжував службу в спортивній роті у Польщі, був кандидатом в майстри спорту. Це теж багато про що значить.
Як закінчив навчання, повернувся до рідного краю, став працювати агрономом у сільгоспуправлінні. Це була велика школа, адже тут, під керівництвом незабутнього Анатолія Васильовича Безносюка, молоді спеціалісти привчалися до дисципліни, порядку, тут чітко ставилися завдання, і треба було їх виконати. Тут було видно, хто на що здатний, хто зможе керувати людьми.
- 31 січня 1981 року стало у моєму житті особливою датою, - каже з гордістю, - я став головою колгоспу імені Шевченка. Це було на той час відстале господарство, не було поорано, не було посіяно, в селах не було доріг, на вулицях було непролазне болото, та й ферми потопали в болоті. Перший рік було дуже важко, та це був досвід. На другий рік вже пішов підйом, почали зростати врожаї, далі почалося велике будівництво, ми будували дороги, господарські приміщення, прокладали газопровід, водомережу, збудували для людей 50 хат та квартир. Змонтували тоді в Гальчинцях асфальтний завод, бетонний цех, на повну потужність працював цегельний завод. За 10 років наше господарство стало міцним та заможним, змінилися наші села.
А далі розвалився Радянський Союз, в незалежній Україні розпочалася земельна реформа, хоч проводилася вона за американські гроші. Переконаний Леонід Остапович, що привела вона до занепаду українського села, його розорення. Ніхто ж нікого не питав, а якби ще тоді земля залишилася в державній власності, а сільські ради надавали її в оренду, отримували б значні кошти на розвиток. Та гордий тим, що при розпаюванні спонукав багатьох земляків на кількох гектарах землі організувати свої фермерські господарства. Тепер на території Гальчинецької сільської ради більше 40 фермерських господарств, більше 200 одноосібників працюють самі на себе, купують комбайни, трактори, створюють робочі місця.
- А що тепер? Новому уряду слід добре подумати,- тривожиться, - перед тим, як узаконювати ринок землі. Дрібні фермери не зможуть купити землю, опиниться вона в агрохолдингах, це знищить село, доб’є його до кінця. Мої очікування не справдилися, нова влада продовжує робити те саме, що й попередня. Мені дуже сумно.
Тридцять дев’ятий рік працює Леонід Остапович на одному місці, успішно господарює. Своє призначення на цьому світі виконав – обробляє землю, вирощує хліб, підтримує громаду, побудував дім, посадив не один садок, з дружиною Тетяною Адамівною виростив дітей Андрія та Наташу, дочекався онуків Артура, Аріну, Настю та Уляну. Радіє, що підготував собі надійну зміну, адже Артур, якому пішов 19-ий рік, закінчив Львівський політехнічний коледж, працює його помічником, ще змалку опанував сільськогосподарську техніку, лежить його душа до хліборобського ремесла. Є кому продовжувати справу, якій відав все своє життя.
Галина Тебенько