Все робить тонко і філігранно
Ці слова можна у повній мірі співвіднести до нашого земляка, уродженця Шибени, дитячого хірурга, уролога вищої кваліфікаційної категорії Борщівської центральної районної лікарні Тернопільської області, перекладача, поета, автора трьох поетичних книжок Павла Андрійовича Домчука. Про життєвий шлях простого хлопця з селянської родини, цієї талановитої, порядної людини, непересічної особистості ми писали у нашій газеті 8 серпня 2013 року.
Голодне, босоноге дитинство, навчання у Шибенській середній школі, золота медаль, служба в армії, ленінський стипендіат Тернопільського медичного інституту, і до цього часу напружена робота в райлікарні, активна громадянська позиція – такі віхи життя Павла Андрійовича. Та найбільше вражає високий злет його душі – праця на царині поезії. Адже здійснив блискучий переклад українською поеми великого російського поета Олександра Пушкіна «Руслан і Людмила», переклав понад 50 інших пушкінських поезій, зібраних в окрему книжку «Мій ангеле». Два роки тому світ побачила його третя книжка «Одвічна загадка буття». «…Ріка і береги життя – одвічна загадка буття…» - такий лейтмотив філософських роздумів поета про незворотний і непідвладний людині плин часу, суєту і суть життя, добро і зло, правду і кривду, пошуки істини в політичному плетиві сьогодення.
Ось що з цього приводу пише літературний критик з Тернополя Орест Березовський:
- Звісно, митець, який відважився на змагання з самим Пушкіним, не може не мати вагомих здобутків у власній поетичній творчості. Саме про це свідчить третя книжка Павла Домчука «Одвічна загадка буття», яка містить понад сто авторських поезій, сформованих у чотири групи. Кожну з них можна було б видати окремо, проте автор вельми байдужий до кількісного показника своєї творчості. Зате якість – на рівні професіонала, про що свідчать і пісні на його слова. В окремих його поезіях відчуваємо навіть щось подібне до спіритизму. Це тоді, коли автор намагається обговорити сучасний соціальний стан українців з Тарасом Шевченком,Іваном Франком та Лесею Українкою. Після духовного спілкування з геніями, які уособлюють совість нашої нації, він переходить на інтимну та пісенну лірику, байок. До речі, всі ілюстрації до своїх книжок майстерно виконані самим автором, що ще раз свідчить про неабияку різнобічність його таланту: в одній особі пана Павла маємо і висококваліфікованого лікаря, і поета, і перекладача, і досконалого художника-графіка.
Високо оцінив надбання поета у передмові до видання секретар Національної Спілки письменників України Михайло Шевченко:
- Я добре знав його й раніше - можна сказати, що ми якось по-братньому дружили багато років, захоплювався його титанічною роботою, коли Павло перекладав українською шедевр «Руслан і Людмила», милувався його перекладеною лірикою, знав його як висококваліфікованого хірурга, , як дуже обов’язкову, організовану, порядну людину, але в такій повноті побачив і зрозумів його вперше. Тепер я можу сказати: якби ми були такими «повноформатними» українцями, якби вміли отак усебічно мислити, бачити наперед, якби в нас вистачало розуму розрізняти зло і добро, навіть інтуїтивно чути своє і чуже, ми, українці, ніколи б не були такою другорядною нацією, нами ніколи б не торгували жодні світові сили і нас би ніколи не перекидали в піддані від одних до інших.
У лютому 2019 року Павла Домчука прийняли до Національної Спілки письменників України. Це висока оцінка його поетичної творчості, його літературного таланту. То ж продовжує творити, завершує роботу над своєю четвертою книгою «Гуморески для дорослих».
Коли лікар приходить у поезію, робить це тонко та філігранно – це неймовірно, чудова, благословенна мить. Залишається побажати Павлу Андрійовичу здоров’я та натхнення, сили та мужності у подальшому плеканні рідної української мови.
Галина Тебенько
ОДВІЧНА ЗАГАДКА БУТТЯ
Мені вже шістдесят мина,
На скроні впала сивина,
Із висоти прожитих літ
Скептично я дивлюсь на світ.
А час тече — ріка життя
Несе у море забуття,
І всі ми ступим за межу...
Що там?
Вернуся — розкажу Ріка...
Вода і береги...
Зник берег рідний, дорогий,
Де я лишив слід босих ніг,
Пізнав неправду, сльози й сміх.
Там щедре літо, річка й луг,
І ніжність материнських рук,
Там перші успіхи й поразки,
Кохання біль, жіноча ласка.
В усіх буває щось уперше:
Від сподівань і мрій — до звершень.
Лиш згодом, через труд, науку,
Нас досвід поведе за руку.
Та плин життя усе бистріший,
А береги усе крутіші:
Вже виріс сад і новий дім,
І діти зможуть жити в нім;
Вже донька й син, як батько й мати,
Теж будуть людям помагати.
Чого ж іще? Хіба це все?
Чому ж сумління кров нам ссе?
Чому мені ще й досі сниться
Жіночих чар й принад цариця?
І риси я її шукаю
В усіх жінках, яких стрічаю...
Чому не знайдено вакцину,
Аби щепити ще дитину
Від зради, підлості й омани?
Достойні в нас були б гетьмани!
Чому-чому,чому-чому?!
Людина й думає тому...
Ріка і береги життя —
Одвічна загадка буття.
Пісня про Борщів
Борщів — моє місто — Перлина в намисті
Землі серед гір і долин:
Ліси та озера
Довкола простерлись,
Збруча і Дністра чути плин.
Вражає красою Всіх місто весною —
Чарівно і затишно тут:
І річка Нічлава,
І верби над ставом,
І яблуні й вишні цвітуть.
Борщів — неповторний Вінком рукотворним
Пшеничних важких колосків:
Багаті врожаї У нашому краї
І радісна праця, і спів.
Чудове і гарне
Моє місто в барвах
Осіннього лісу й садів:
Багрянцем налиті
Схиляються віти
У золоті стиглих плодів.
Борщів — урочистий
Зі снігом іскристим,
Як Свята Різдвяні прийдуть —
Скрізь радість витає:
«Христос ся рождає!»
З дзвіночком колядники йдуть.
Святе моє місто,
Коли в небі чистім
Блищать куполами церкви,
І дзвони всі грають,
Весь світ сповіщають:
«Син Божий воскрес і живий!»
О Діво Пречиста!
Храни моє місто
Від скверни, стихій і біди.
Дай, Боже, Вкраїні —
Моїй Батьківщині —
До щастя й достатку прийти.
Сон
Летим.
Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає...
Т. Г. Шевченко, «Сон»
Наснилось, що Тарас воскрес
І знову лине до небес
Услід за мудрою совою,
А поруч — я. Летим обоє.
Внизу, під сонцем, на просторі —
Ліси й поля, неначе море...
Вже й видно Київ златоглавий,
Дніпро і храми величаві...
Тарас мовчить... Вже й підлітаєм,
І я, насмілившись, питаю:
«Скажи, Тарасе, хто ти є?
Яке тепер єство твоє?
Душа чи дух твій невмирущий?»
«Душа моя, ще відтоді,
Уже на Божому Суді,
А я лиш дух - у небі сущий:
Вогнем свободи ще горю,
Аби будити вас на прю!»
«Ми не спимо і зло вже борем:
За Україну ширивсь РУХ;
В День Злуки сотні тисяч рук
Сплелись до акту непокори...
Поглянь: внизу — майдан столиці,
Тут гартувалась волі криця —
Над тисячами душ народу
