Чому людина живе на Землі?
В чому сутність нашого життя? Це питання хвилювало людство споконвіку. Написано багато трактатів, захищено дисертацій, сказано слів… Багато людей – багато думок.
Чому людина живе на Землі?

Це питання не завжди задаємо самі собі. А варто було б. Дерева, скажімо, існують, аби давати плоди, бджоли – мед, птахи – радувати слух, квіти – зір… А ми для чого створені? Щоби все це підпорядковувати собі, панувати над ним?! Грабастаємо, накопичуємо різними правдами і неправдами. Ніби життя наше залежить тільки від кількості нашого маєтку. Забуваємо, а, може, й не всі знаємо притчу про нерозумного багача. В ній йдеться, як в одного заможного чоловіка добре зародила нива і він почав міркувати, де ж розмістити оте все зерно. Надумав старі комори розвалити і на їх місці побудувати нові, місткіші. Складе, мовляв, у них зібраний врожай і скаже сам собі: «Душе, багато маєш добра, що лежить у тебе, на багато років: спочивай, їж, пий, веселися!» Але Бог сказав йому: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьму у тебе, кому ж дістанеться те, що ти наготував?».
Отож і душа наша – не наша! Так чому ж живемо на Землі? – це питання червоною ниткою проходить у книзі Зоряни Холод «Чому людина живе на Землі». Авторка пройшла через різні життєві ситуації, гнана чорними вітрами, поки зрозуміла істину: живемо для того, щоби радувати Небесного Творця, не заплямувати вічну душу перед вічним Богом!

Дивлячись на сучасну молодь, її бездуховність, Зоряна Холод хоче інших застерегти від лихих доріг, а жити для добрих справ. Справжню місію людини на Землі Зоряні Холод допомогли усвідомити книги народознавиці з Буковини раби Божої Гарафіни – Марії Маковій та Чистилищні бесіди, проведені цією жінкою-провидицею перед широкими слухацькими аудиторіями.
Гарафіна Маковій – автор більше 20 книг, засновник та керівник Народознавчо-Просвітницького Центру «Факел Марії», видає всеукраїнську газету «Економічно-благочестивий вісник». Їй відкрита Господом таємниця гріха, отож у газеті – з чого, в основному, беруться наші та як їх позбутися, обійти. Доводиться дія Божого Закону на конкретних долях людей. Є там розповіді дітей та дорослих про їхнє життя, коли у душі Бог понад усе.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні поштового зв’язку (передплатний індекс 40094). Попередні номери можна придбати, написавши на адресу редакції: вулиця Івана Нечуя Левицького, 8-1, місто Чернівці, Народознавчо-Просвітницький цент «Факел Марії», 58002.
Гарафіна Маковій, вчителька української мови в рідному Великому Кочурові, збирала перли народної мудрості від старожилів села, щоб не пропали, не відійшли в небуття разом з їх авторами, не загубились із часом. Щоб жили. А скільки ж то часу, праці і старань затрачено, щоб назбирати пісень на цілу об’ємну збірку «Пісні одного села». 5 книг Герафіни Маковій «Золоте віно з бабусиної скрині» (посібник з народознавства для дітей молодшого шкільного віку), «Затоптаний цвіт» (звичаї, традиції, обереги українців на основі одного села), «Очі Згори», «Пісні одного села», «У світі рослин» (рослини очима наших предків, їх цілющі властивості у повсякденному житті, ставлення до усього живого) мають гриф Міністерства освіти і науки України.
Так хочеться, щоб у наших школах, дитсадках вчителі, вихователі не обминули цих золотих скарбів народознавства, а донесли їх до нинішнього покоління.
Кажуть: самотньою людина буває, коли вона загубила стежку до самої себе. А якщо та людина не знає стежки до свого кореня, то хто вона тоді є? Перекотиполе?! Німець каже: «Все – моголи». «Моголи, моголи…» - так образно сказав колись невмирущий Кобзар про наше покоління. Сказав з гіркотою, ніби наперед знаючи, якими зробимося з часом, як засмітимося, зміліємо. Ми тягнемося до будь-яких чужих мотивів, чужих пісень, чужих традицій. Нехтуємо своїм. Бо не знаємо свого кореня і, що найгірше, не хочемо його знати, нащепитися на нього.
Колись в часописі «Життя Теофіпольщини» піднімалось питання про створення районного краєзнавчого музею. Я думаю, що музей такий буде створено на базі нового районного будинку культури. Там буде відведено місце і народознавству сіл та селищ нашого району.
Чого гріха таїти? Ще 30 років тому народні традиції, звичаї, багата спадщина минулого залишені нам предками, вважались забобонами, а тих, хто їх дотримувався, цькували. В результаті маємо те, що маємо: лихослів’я, зневага до старших, розбещеність, вседозволеність та все інше, що випливає з цього. Вуха в’януть: на вулиці матюками сиплять не лише дорослі, але й підлітки. Якось, йдучи ринком, почула розмову двох жінок про хлопчика з 1 класу, який говорить погані слова, викидаючи у навколишнє середовище згустки чорної енергії, навіть не усвідомлюючи, що творить.
А діти 10-13 років вголос кажуть, що в них немає настрою кожного дня на навчання, і, навіть, на відпочинок. А діти – це майбутнє! Куди йдемо? Висвітлюймо душі наших дітей, виліковуймо від засміченого чорною енергією Інтернету.
Знайдіть, батьки, час поспілкуватися зі своїми дітьми, пройміться їхніми проблемами, бо все на світі починається з сім’ї. Вона є тією основою, що дає людині поштовх до добра чи до зла. Саме зроблене сім’єю на духовному рівні проростає у гілочки та листочки, що називаються діти, онуки, правнуки.
Утверджувати традиції, котрі базуються на основі християнської моралі і національних чеснотах, дотримуватисьзаконів, за якими маємо жити, повинен кожен з нас.
Поки що народознавство базується на ентузіазмі окремих вчителів. Якщо ці вчителі не випадкові люди на освітянській ниві, якщо вони на уроках не обмежуються лише поданим у шкільному підручнику, то самі захочуть більше дізнатися, що написано в цих незвичайних книгах, за якими складено сценарії. До того ж вчитель – вічний учень. Отже, прийняти, оживити й передати поколінню животворні традиції предків, нащепити його на благотворне національне коріння – обов’язок школи і батьків, бо, як пише Гарафіна Маковій, живемо на Землі, щоб здати екзамен на вічність.
Світлана Цісар, вчитель, смт. Теофіполь