Кожна звістка про загибель нашого бійця-земляка болем відгукується у серцях жителів Теофіпольської громади. Бо обірвалося життя ще одного мужнього захисника Вітчизни, ще одного вірного сина України, справжнього Героя, який пішов боронити її від загарбників, від цих страшних нелюдів. Бо кожна така звістка – це ще одна трагедія, ще одне незмірне горе, ще одна спільна велика втрата.

Чорна біда впала на родину Ніни Ананіївни та Миколи Олександровича Коробейків з Турівки. 31 грудня 2024 року під час виконання обов’язків військової служби на Сумщині загинув їхній молодший син Олександр, 1976-ого року народження. Був позитивним, доброзичливим, веселим, був дуже хорошим сином, мали батьки на нього надію. Спочатку працював механізатором у місцевому господарстві, далі  на цукровому заводі, завжди брав  участь в громадських роботах по благоустрою села, ніколи не відмовлявся косити, прибирати.
Не ховався, дали йому повістку, став бійцем Збройних Сил України, до останнього подиху був вірний військовій присязі. Того дня ще розмовляв з батьками.
8 січня траурний кортеж з тілом загиблого бійця прибув до храму Святої Великомучениці Катерини Православної Церкви України у селищі цукрового заводу. Тут відбулася панахида за загиблим. Поховали Олександра Коробейка у Турівці, на сільському цвинтарі, як Героя, з військовими почестями.
Його світлий образ навіки збережемо у своїх серцях, бо загинув за кожного з нас, надто велику ціну – своє життя – віддав за наше мирне, щасливе майбутнє.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, просимо Господа дати їм сили вистояти в такому безутішному горі.
Вічна слава полеглим Героям!

А.Джус