Кривава війна продовжує забирати кращих, самовідданих захисників нашої громади та України. Вона обриває їх життя у розквіті сил. Вони полягли на полі бою з лютим ворогом, назавжди залишившись вірними військовій присязі та Батьківщині. До останнього подиху вони мужньо виконували військовий обов’язок, боронили рідну землю від загарбників.

 4 грудня, в середу, Теофіпольщина провела в останню земну дорогу Руслана Сергійовича Приходька з Волиці. Народився він 17 липня 1979 року, тож йому було лише 45 років.

Не був Руслан уродженцем Волиці, та понад десять років проживав тут з дружиною Людмилою, піклувався про її дочок. Жили гарно, їздив по заробітках, деякий час був у Польщі.  Кажуть про нього односельці, що був відкритим, доброзичливим, веселим.
31 серпня 2022 року був мобілізований. Воював, тримав оборону Вітчизни на Донецькому напрямку. З 5 липня 2024 року вважався пропалим безвісти, тепер цей день вважається днем його загибелі.
Тож повернувся воїн до рідної домівки на щиті. Живим коридором зустрічали його жителі громади у Базалії, Караїні, Теофіполі, Лідихівці та Волиці. У місцевому храмі Православної Церкви України чин заупокійного богослужіння провели отець Андріян з священниками. Поховали бійця Збройних Сил України, Героя Руслана Приходька з усіма військовими почестями, під звуки збройного  салюту на місцевому цвинтарі.

Своя історія життя у Петра Петровича Лебідя з Човгузова. Народився він 8 липня 1974 року. Закінчив Човгузівську восьмирічну школу, мав потяг до техніки, здобув освіту у Теофіпольському СПТУ-34. Відслужив строкову службу, працював у місцевому господарстві шофером, трактористом, а в Новоставцях на фермі – доглядачем тварин. Одружився, народилися Віта та Іванко. Хоч подружнє життя не склалося, піклувався про дітей, приїздили вони да тата та бабусі Олі, яка їх просто обожнювала. Був дружелюбним, мав багато друзів.
Як почалася повномасштабна війна, Петро Лебідь пішов добровольцем. Весь час був на передовій. В один момент навіть думали, що пропав безвісти, та через тиждень вийшов на зв’язок. Цього літа мав відпустку, дошкуляла його підшлункова. Донька Віта взялася його лікувати. В результаті батька комісували за станом здоров’я. Побув трохи вдома…. та назад пішов у свою частину. Казав, йду до своїх хлопців.
29 листопада під час виконання бойового завдання потрапив під шалений ворожий обстріл. Це був його останній бій. Так, якби не вернувся, був би живий. Але він вирішив інакше.
Днями полеглий Герой Петро Петрович Лебідь назавжди повернеться у рідний Човгузів.
Розділяємо біль непоправної втрати та висловлюємо щирі співчуття родинам, друзям. Схиляємо голови у скорботі, підтримуємо у такий важкий час.
Вічна пам’ять, вічна слава полеглим Героям!
А.Джус