Сьогодні знайшла вірш, який був написаний минулого року. Роки біжать, а біль залишається. Боже, захисти, не допусти, відверни...

Пам'яті жертв Голодомору...

"Мамо... матусю...рідненька... прокинься...
Чуєш... хтось ходить у нас біля хати...
Знаєш... мені такий сон гарний снився...
Слухай... я хочу тобі розказати...
Зараз... хвилиночку перепочину...
Ох... щось так важко мені говорити...

Трішки хворію... у тому причина...
Мамо... я їсточки хочу... і пити...
Мамо... мені нині снилося поле...
Як я побачити знов його хочу...
Знаєш... стерня ноги зовсім не коле...
Лиш колосочки легенько лоскочуть...
Мамо... а бачила б ти ту пшеничку...
Гарна... густенька і... ніби шовкова...
Ой... мені б зараз... ковточок водички...
Я би на ніжки свої стала знову...
Мамо... Я бачила в полі сестричку...
Кличе до себе мене і... сміється...
Сонце торкнулося до мого личка...
Тепле... рум'яне... як та паляниця...
Мамо... дивися... он там... у куточку..
Баба картоплю у торбі ховає...
З'їсти б однесеньку... Їсточки хочу...
Бабцю... а де ви?.. Здалося... Немає...
Супчику дай... з лободи... хоч грамульку...
Мамо... давно ти мене годувала..."
Мама не чує. Скінчилися муки.
Смерть серед хати з косою стояла...

Інна_Крупяк, 25.11.2023 р.

=================

Танцює_осінь_свій_прощальний_вальс

Танцює осінь свій прощальний вальс,
Зібрались хмари в караван кудлатий...
Ось-ось зима, та все ж ще має шанс
У парі з листопадом покружляти.
Граційна, ніжна, горда, та в очах
Вже ледь помітна втома і зажура.
Важкий, далекий їй належить шлях -
Суперниця назустріч йде похмура.
А листопад, галантний кавалер,
За талію її тримає ніжно.
Він все, що є у осені тепер, -
Любов шалена, пристрасна і... пізня.
Останній вальс, в руці тремтить рука,
Не сказані слова промовлять очі.
Колючий холод осінь налякав,
З коханим розлучатися не хоче.
Знов хтось у руки взяв акордеон,
Полинула мелодія піано...
А може, це, насправді, тільки сон
Такий хороший, майже ідеальний?
Сьогодні в осені останній бал.
Зблід листопад, завмер у реверансі.
Імла вкриває золотаву шаль,
Поволі гасне вишукане щастя.

Інна_Крупяк, 28.11.2024 р.

================

На морозі гинула краса,
Між снігами тихо помирала.
Хтось їй смертний вирок підписав,
Шансу вижити вона не мала,
Вчора красувалася, цвіла,
В себе всіх закохувала вміло.
Та згубила снігова імла,
Пишна врода згасла, помарніла.
Все ж тримається з останніх сил,
Ще зимі коритися не хоче.
А вона гуде вже у баси,
Виморожує троянді очі.
Знітилась троянда і тремтить,
Губить мертве листячко стебельце...
Головне, коріння вберегти,
Не пустити холоду у серце.

Інна_Крупяк, 25.11.2024 р.

================

30 листопада 1951 року народився Назарій Яремчук.

Пам'яті Назарія Яремчука
В веселкові краю,
Де смереки впираються в небо,
Де прудкий Черемош
У обіймах стрімких берегів,
Кароокий юнак
Відчув серцем у пісні потребу.
В цім краю він зустрів
Розпісенную долю свою.
Його доля несла
Понад світом на сонячних крилах.
Срібний голос лунав,
Зазираючи в душі людські.
І вторили йому
І трава, і пташа полохливе,
Вітер в різні кутки
Слова пісні доносив палкі.
Вознеслась в пісні тій
Невмируща його Україна.
Кожну квітку у ній
І хмарину він ніжно любив.
Бо його тут сім'я,
Його щедра й багата родина,
Бо він віру, любов
І добро на землі цій ростив.
Та підступна змія
Йому в серце пустила отруту...
Обірвалась навік
Його пісні струна чарівна.
Його диво-пісні
Ми і досі не можем забути.
Доспіваймо самі
Все, що він колись не доспівав.

Інна_Крупяк