Велике село Святець, проживає в ньому біля двох тисяч людей. Вийшли з нього багато розумних, обдарованих людей, здобули освіту, реалізували себе у столиці, великих та малих містах. Чимало живуть і за кордоном, але не поривають зв’язків з рідним краєм. Та багато святчан залишалися та залишаються жити, працювати тут, де народилися, пізнали світ, увібрали в себе найкращі риси сільських трударів – любов до рідної землі, працелюбність, невтомність, доброзичливість, милосердя.
А з початку цієї страшної війни жителі села постійно підтримують Збройні Сили України – збирають овочі, продукти довготривалого зберігання, посилають бійцям посилки, проводять благодійні ярмарки, збирають кошти на закупівлю амуніції, спорядження та необхідного обладнання для бійців, в’яжуть шкарпетки, маскувальні сітки. І роблять це вже третій рік, абсолютно безкорисливо, на волонтерських засадах, самі організовуються, відгукуються на заклики старостату. Бо як інакше? З села мобілізували понад сотню чоловіків, війна торкнулася чи не кожної родини. Всього у Святецькій громаді з 2014 року налічується 17 загиблих,9 пропалих безвісти, багато бійців отримали поранення.
Тож у Міжнародний День волонтера розповідаємо про святецьких жінок, волонтерочок, як самі на себе кажуть, які вже третій рік, окрім всього іншого, в’яжуть маскувальні сітки, які так потрібні нашим захисникам. І зв’язали їх вже понад 300, в день можна вив’язати одну сітку розміром 6на8, або 6на6, 6на9.
Коли ми починали це робити у приміщенні старостату, - розказує волонтерка, завідуюча Святецькою сільською бібліотекою Віра Букевич, - всі зносили перкаль, старі простирадла, підковдри, старі речі, все нарізали на смужки, це звісно, займало час, ножицями добряче намулювали руки. Але ми все терпіли, плели ці сітки, і білі, і темні. З літа минулого року наша робота активізувалася: адже ми стали закупляти основу для сітки та рулони спеціальної тканини – спанбонд. Бо як щось робити, треба цікавитися, дізнаватися нове. Отож, це інноваційний текстильний матеріал, який виготовляється з найтонших волокон полімеру, його використовують при виготовленні виробів побутового призначення, спецодягу, навіть у сфері будівництва. І для плетіння маскувальних сіток він ідеально підходить. Тож ми стали замовляти рулони цієї тканини, в одному її 300 метрів, коштує 3750 гривень, а рулон основи під сітку важить 12 кілограмів, коштує 5500 гривень. Де ми беремо кошти: проводимо благодійні ярмарки, частину зібраних коштів спрямовуємо на закупівлю обладнання для наших хлопців, як от станції РЕБ (радіо-електронної боротьби), частину на закупівлю основ для сіток та цієї тканини. Ще ж ми оголошуємо благодійні збори на картку, хто приносить готівку, хтось переказує, як правило, це наші земляки – з Хмельницького, Києва, Італії, Польщі, навіть з Канади. Ми раді кожному донату, дякуємо нашим односельцям, нашим дальнім землякам, бо разом виходить сума, за яку ми закупляємо те, що нам потрібно, і простою в нас немає. Вже ми використали 25 рулонів спанбонду. Адже ми працюємо щодня, з дев’ятої до тринадцятої години, а в суботу та неділю ходимо до церкви, молимося за наших захисників, за наших полеглих Героїв.
Назвемо цих невтомних жінок, які таким чином підтримують ЗСУ, роблять свій внесок у перемогу: це Люба Грисюк, Софія Коржан, Надія Хомут, Марія Гончаровська, Леся Папкіна, Галина Туз, Валентина Бодак, Галина Яцух, Галина Манащук, Фаїна Триндюк, Ольга Пилипчук, Марія Бурда, Неля Федоришина, Руслана Дверій, Віра Букевич, Ірина Троян, Віра Пасько, Валентина Полукравець.
Якраз коли ми спілкувалися, нагодився Володимир Туз, працює він у відділенні «Нової пошти» в Теофіполі, привіз три замовлених рулони спанбонду. І щоразу це робить, і посилки бійцям-землякам за промокодами відправляє. Тож всі висловлювали йому щиру подяку, що та за добра, хороша людина! Разом з дружиною Іриною беруть участь у всіх благодійних заходах, які проводяться в селі.
З літа цього року волонтери перейшли з приміщення старостату до будинку культури. Запропонувала таке директор Ірина Троян, яка стала працювати на цій посаді з червня цього року.
Всі ми дякуємо Ірині Титівні, ми задоволені, - казали жінки, - вона портьєрами перегородила частину цієї зали, аби нам було тепліше, постелила килим на підлогу, виділила обігрівач. Щоб плести сітки, поставили каркас з базарного намету. А її чоловік Василь Євгенович, справжній майстер, зробив станок, який тепер ріже на смужки рулони спанбонду. Це ж настільки полегшило нашу роботу! Бо ж нас і так болять, терпнуть руки, бо ж вони весь час підняті догори. Ще ж вважаємо, що плести маскувальні сітки можна в кожному селі, де є школа, будинок культури чи клуб. Бо коли до нас телефонують з Теофіполя чи з якогось села і кажуть, що треба сітку… Хочеться їм сказати: організовуйтеся і плетіть, це просто, але треба натрудитися. Робіть, як ми.
Плетуть ці невтомні жіночки і шкарпетки, поторочили вовняні вироби, сплели їх вже дуже багато та відправили хлопцям на фронт. І горіхи били, і закрутку закривають, і сушину сушили.
Розказали і про 77-річну Тамілу Гончарук, ходить вже з двома палками, як ще не було станка, порізала на смужки 5 рулонів спанбонду. Привозила її донька Руслана Дверій шматки цієї тканини і вона різала, хоч були на правій руці криваві мозолі. І горіхи била, перебила їх два мішки та 5 сіток. От могла б це не робити, а робила, бо болить в неї душа за наших хлопців, за наших захисників.
Куди ми відправляємо сітки, шкарпетки, горіхи, сушину, закрутки, овочі, - додає Віра Букевич, - в першу чергу ми це надаємо бійцям-землякам, які до нас звертаються, решту в нас забирає наш земляк, волонтер з-під Києва Юрій Романовський. Знаємо, що все дійде на передову - і сітки, і продукти, і енергетичні батончики з наших горіхів та меду. Бо постійно звітує перед нами, публікує фотозвіти. Тож будемо це робити до самої перемоги.
Ось так жінки-волонтерочки зі Святця наближають нашу велику перемогу. Низький уклін їм за їх доброту, за щирі серця, за невтомність, за милосердя. За те, що вони справжні люди, справжні українці.
Галина Тебенько
