Погода

Щирі слова вдячності хочу висловити працівникам Святецького сільського будинку культури та аматорам художньої самодіяльності цього закладу – директору Наталії Задерей, художньому керівнику Анатолію Рею, солістам Альоні Сєбко та Ані Ярош. Адже взяли участь у зібранні з нагоди Міжнародного дня волонтера, який ми, актив Гуманітарного штабу Теофіпольщини, організували цього дня задля вшанування людей, які за покликом серця творять добрі справи, вносять свою частку у нашу велику перемогу.

Палко, з трепетом у душі промовляли патріотичні поезії, співали пісні про рідний край, українську землю, про війну, про надію та віру у перемогу України. Бо знає Анатолій Володимирович, як воно, коли син на війні, адже його Дмитро був важко поранений, тепер, як учасник бойових дій, служить в роті охорони 8 відділу Хмельницького територіального центру комплектації та соціальної підтримки. А в Альони син Дмитро воює на передовій, живе мама від звістки до звістки.

Нині доля України в руках військовослужбовців Збройних Сил України. На їхніх плечах лежить найбільший тягар відповідальності за долю української держави та захист її територіальної цілісності. Проте потужність армії залежить також і від допомоги тилу. Ми тримаємо тут свій фронт.

Тож минулої неділі, 17 грудня, в наших Новоставцях, у Новоставецькому будинку культури відбувся черговий благодійний ярмарок на підтримку Збройних Сил України.

Дякуюємо тим, хто готував чудові смаколики, виготовляв прикраси, новорічні композиції, приносив мед, варення, овочі, відерця з квашеними овочами, вазони, насіння та інше.

Дяуємо вам, дорогі наші односельці Людмила Кравчук, Андрій Дзюбак, Ніна Таранська, Олена Щур, Світлана Кислюк, Людмила Шклярук, Наталія Гонюк, Оксана Таранська, Люба Шучура, Людмила Крисько, Світлана Шахунська, Ліана Денисюк, Жанна Довжук, Іван Бугай, Віра Чавтайко, Таня Баліцька, Ніна Маринюк, Віра Сіверська, Галина Фесун, Довжук Людмила.

Ось він, цей синьо-жовтий стяг 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Ця бригада боронить нашу державу на найбільш гарячих напрямках, брала безпосередню участь у більшості вирішальних битв за Донбас.

З трепетом у серці і сльозами на очах вчитуюсь у рядочки, написані захисниками легендарної 24-ої бригади:

«Ми, воіни 24 ОМБр щиро вдячні дітям, вчителям школи і всім мирним жителям за молитви, за підтримку. З кожним днем ми швидше наближаємось до Перемоги, щоб всі жили під мирним небом нашої України».

«Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».

Завершується по змученій, але нескореній Україні перехід храмів УПЦ(МП) до ПЦУ. Але неохоче МП відступає від України. Жаль покидати Українські святині на яких збагачувались стільки літ! Боязко відмовитися від Українського хліба. Та й втратити надтрудолюбивих українців також не цікаво. Але ми вас НЕ ЗАЧІПАЛИ!

Чого прийшли загарбниками?! Скільки смер­тей! Крові! Не дочекалась, похоронила мати сина. Діти – батька, ма­тір. Дружина – чоловіка, брата, родича, сестру...

Ваші то – вдома! Знову ж таки українська земля годує. А зруйновано! Спалено! Людської української праці!..

Хоч би відступилися по-людськи, не кажу уже по-християнськи. Ми ж дали вам час і можливість. А ви!? Познімали, поміняли, м’яко кажучи – повиносили, і це не тільки в нашому храмі, а написано: 8-а заповідь – не вкради! То ж громадою все роками надбане. Хіба не можна було по-доброму. Спокійно, тихо, мирно. Ми ж люди. Незабаром Різд­во. Які гарні колядки українською мовою. І ви ж будете їх колядувати. То чому ж не ПЦУ?