Завершується по змученій, але нескореній Україні перехід храмів УПЦ(МП) до ПЦУ. Але неохоче МП відступає від України. Жаль покидати Українські святині на яких збагачувались стільки літ! Боязко відмовитися від Українського хліба. Та й втратити надтрудолюбивих українців також не цікаво. Але ми вас НЕ ЗАЧІПАЛИ!

Чого прийшли загарбниками?! Скільки смер­тей! Крові! Не дочекалась, похоронила мати сина. Діти – батька, ма­тір. Дружина – чоловіка, брата, родича, сестру...

Ваші то – вдома! Знову ж таки українська земля годує. А зруйновано! Спалено! Людської української праці!..

Хоч би відступилися по-людськи, не кажу уже по-християнськи. Ми ж дали вам час і можливість. А ви!? Познімали, поміняли, м’яко кажучи – повиносили, і це не тільки в нашому храмі, а написано: 8-а заповідь – не вкради! То ж громадою все роками надбане. Хіба не можна було по-доброму. Спокійно, тихо, мирно. Ми ж люди. Незабаром Різд­во. Які гарні колядки українською мовою. І ви ж будете їх колядувати. То чому ж не ПЦУ?

Та в нашому храмі пороги дихають Благодаттю. Скільки праведних людей, дітей переступили через цей поріг. Бо колись трохи сердечніше молились. А совєти відбили – заборонили цю сердечну молитву. І тепер присунули ордою. Схаменіться. Чи ви справді підіслані?

Забрали ікони, бо в нас уже не буде Благодаті ?! А що, ті ікони, що залишились, до яких молились наші діди, батьки уже не дають Благодаті? Благодать, це що – річ, яку можна взяти в торбинку і винести чи внести?! Як це зрозуміти?! В одному храмі та сама ікона дає Благодать, а в іншому уже ні?!

Якщо за трапезним столом в монастирі молода жінка видерла з рук старенької бабусі пиріжок – бо то своїм дітям уготовила – то це Благодать? Це дико! І ось до цієї ікони вам можна молитися, а ми уже не достойні? Багато собі позволяєте. Не вам судити хто є хто. Тільки Отець Небесний суддя, «воздасть кожному по ділах його». Ісус Христос сказав: «Перший буде останнім, а останній – першим». «... Де двоє чи троє зберуться в ім’я моє, – там я серед них...»

Так, що, вчімо заповіді Божі, молімося щиро і не чіпляймо собі крила. Це Храм Божий, і все, що в ньому – Святе. Може, дане вдовою, що «внесла найбільшу лепту, бо зі скудності своєї...», може тих 20 гривнів переважать ваші тисячі. А ви відмовили. І я «ен» разів скажу, що ми, українці, МП не зачіпали! Навіщо вони благословляють убивати наших дітей, найдорожче, що є в світі?

Молітеся собі тихенько, але відмовтеся від МП. Вони ж – вбивці. Ви, що, їх чекаєте і тихенько тикнете пальцем, як Юда?! Чи вам кіріл – батько, а москва – мати?

Як можна зняти рушника (хай вами вишитого вночі, бо вдень – колгосп) з ікони, до якої пожиттєво молилися ваші мами, батьки, діди. (Бо нашому поколінню совєти забороняли ходити до церкви, хоч самі таємно хрестили дітей. Боялись, проте, «кари Божої»). А ви не побоялися, що ця ікона, – Розіп’яття, Воскресіння і інші, закровоточать від болю й образи, приниження? Не носіться з ними по закутках. Бо стоять храми – святині. Молімося в них, бо – війна. В кож­ній хаті печаль. Хоча не в усіх. В одному под­вір’ї музика в шикарній машині, а на іншому... – труна з полеглим сином на війні, яку благословляє МП. Це ваша Благодать? Ну поясніть, як це розуміти? Ви кажете, що ми – розкольники. А ви – розповсюджувачі «чорних тюльпанів».

А шоста заповідь – не вбий!

Слава Україні! Героям Слава! І Слава Богу!

Амінь.

Галина Журба