Я чудово знала усіх своїх учнів. Завжди була в курсі їх талантів, їх прагнень, досягнень і перемог. Про Сергія Яцуха хочеться розповісти якомога більше.
Сергій зростав у благополучній родині єдиною потіхою, найдорожчим, що у батьків було.
Під час родинних свят з гордістю наголошував: «Я разом з батьком повинен бути чоловічою підтримкою для мами. Вона ж у нас одна – ніжна і добра».
У сім’ї мав свої обов’язки. Він не лише допомагав батькам у домашніх справах, це спонукало його відчувати себе корисним.
Як класний керівник перш за все я помітила впевненість у власних силах. Сергій був спокійним і врівноваженим, завжди знав, що він хоче. Активно проявляв свої емоції на перервах, в позаурочний час та досить вправно ними керував.
Ми часто подорожували класом. Сергій був романтиком.
Чи то у походах до лісу, чи під час поїздок на екскурсії по визначних місцях нашої країни, чи на відпочинку біля моря, хлопець завжди був товариським, щирим, доброзичливим, чесним, емоційним, вмів оцінити ситуацію, яка склалась та знайти правильний вихід із неї.
У шкільному колективі почував себе вільно, дружелюбно, але й образити себе чи своїх друзів не дозволяв ні словом, ні ділом.
Юнак завойовував прихильність своєю ввічливістю, вдачею та кмітливістю. Він ніколи свідомо не проявляв бажання керувати, але чітко виявляв усі ознаки хорошого лідера: організованість, авторитет, справедливість, харизматичність.
Сергій був старанним учнем. Він чітко уявляв важливість навчання. До виконання доручень ставився сумлінно, часто був ініціатором добрих справ.
Сім’я підтримувала хлопця у його баченнях та прагненнях. Гарне виховання в родині, де мама і тато були хорошим прикладом, вірними друзями і порадниками своєму синові, полегшувало мою роботу як класного керівника і приносило лиш гарні результати такої взаємодії. Адже батько, мій колега Василь Леонідович, учитель фізкультури та предмету «Захист Вітчизни» у 2014-му добровільно пішов захищати свою Вітчизну і проявив себе як мужній воїн і талановитий командир. Сьогодні він Почесний громадянин Теофіпольщини.
Отже, по-іншому і бути не могло.
На випускному Сергій поділився своїми мріями: «Хочу опанувати митну справу».
А через рік студент Тернопільського національно-економічного університету запросив на чашку кави. Щиро ділився своїми успіхами, майбутніми планами, задоволений обраною професією, вдячний батькам та учителям.
У своєму юному віці Сергій досяг чимало. Отримавши вищу освіту за омріяною спеціальністю «Фінанси в системі митних органів», добросовісно і відповідально працював державним інспектором митного поста на Чернігівщині. Любив дотепні жарти, кохав, мріяв про сім’ю, про хороше майбутнє, про щастя, про спокій на кордонах держави, бо найсильнішою чоловічою рисою була доброта.
Зібраний і витривалий, рішучий і мужній, з високим почуттям відповідальності, не вагаючись, з перших днів повномасштабного вторгнення росії, Сергій добровільно пішов боротись за вільну незалежну Україну.
Він був справжнім воїном, зразком незламності духу та стійкості.
Боєць 21-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України. Яцух Сергій Васильович загинув у вогненному бою під Черніговом.
Йому було 31 рік.
Йому б жити і жити!
На жаль, з небесної сині дивляться на нас його виразні чесні очі. І попри все, як і раніше, він усміхнений.
Я знаю напевне: Сергій не шкодує за тим, що так склалось. Його молода душа поспішила до раю. Та якби потрібно було, усе повторив би знову. Адже віддав життя за Батьківщину, яку любив понад усе, за нашу з вами свободу.
Він заслуговує на більше. Своїми діями, своїм гідним прикладом патріотизму, любові до рідної землі, синівської відданості українському народу, безсумнівно, достойний на присвоєння звання Героя України (посмертно).
ЯЦУХ СЕРГІЙ – НАША ГОРДІСТЬ, НАШ ГЕРОЙ! А ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ШАНА ГЕРОЮ! СЛАВА ГЕРОЮ! СЛАВА УКРАЇНІ!
Євгенія ДЕМ’ЯНОВА
