Вже майже рік Україна героїчно бореться за свою незалежність, протистоїть повномасштабній агресії російської федерації, а воїни Збройних Сил України вражають світ своєю мужністю та незламністю. Серед них – наші земляки, кадрові військовослужбовці, контрактники, мобілізовані та добровольці. В тому числі і вони зупинили наступ переважаючого в техніці та живій силі ворога, утримують позиції ЗСУ на гарячих напрямках, крок за кроком звільняють тимчасово окуповані території. Сьогоднішня наша розповідь - про одного з них – добровольця, рядового,31-річного Олександра Слободенюка з Новоіванівки.
Народився та виріс Олександр в дружній, працелюбній родині Алли Олександрівни та Леоніда Петровича. Прищепили батьки синові такі риси, як активність, небайдужість, гордість за свою родину, любов до Вітчизни. Мама багато років працювала в культурі, була завідуючою Новоіванівським, Єлизаветпільським сільськими клубами, проводила цікаві масові заходи, організовувала художню самодіяльність, завжди була на вістрі життя громади. Батько трудився у місцевому господарстві, був ветеринарним лікарем. Закінчив Саша Гальчинецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів, добре вчився, займався спортом, брав участь в учнівському самоврядуванні.
- Бачив наш Саша себе правоохоронцем, - розказує Алла Олександрівна, - вступив у престижний вуз, Київський Національний Університет Внутрішніх Справ. Як ми всі тішилися, що він здобуває таку освіту, що все йому вдається, що він, простий хлопець з села, так наполегливо йде до своєї мети. Після закінчення університету впродовж п'яти років Саша працював слідчим, заступником слідчого відділення Теофіпольського відділення поліції, мав звання старшого лейтенанта поліції, вже мав отримати звання капітана.
Та прийняв Олександр непросте для себе рішення, звільнився, два роки працював у Польщі, на заводі виробляв деталі для іномарок. Наприкінці 2021 року приїхав у відпустку, збирався напровесні їхати назад.
- А тут, як сніг на голову – війна,- продовжує мама, - і в перші дні наш син пішов добровольцем, став старший лейтенант поліції рядовим ЗСУ. Звісно, ми, родина, дуже переживали, просили, може б, займався волонтерством. Та він нам каже: « Мамо, в нас така родина, дядько Аркадій пішов, наш дядько Андрій – учасник АТО, наша Інна (двоюрідна сестра) – учасниця АТО, служить в полку поліції Святої Марії, ми маємо бути першими, треба ж комусь вас захищати». Спочатку був в навчальному центрі Старичі, потім в Черкаській області, а далі став служити в танковій бригаді на східному фронті сапером. А там же, знаєте, яка біда, там русні море, лізуть і лізуть. Нічого ніколи нам не казав, бувало, по п'ять днів не було зв'язку, або напише «все добре». Дуже дякую нашій родині, і з мого боку, і з чоловікового, землякам, волонтерам з групи «Захист. Теофіпольщина» Юлії та ЮріюСусь, керівникам фермерських господарств Ігорю та Сергію Рудківським, однокласникам Саші, нашим односельцям, сусідам, всі дуже нас підтримали. 1 червня його нагородили медаллю « За військову службу Україні», певне, заслужив він на таку нагороду.
Та війна є війна. На початку серпня знову з Сашею не було зв'язку. Та нарешті передзвонив, нічого не сказав. Аж з невідомого номера передзвонив його командир, сказав, що той поранений. Куля пройшла під бронежилет, отримав боєць важке поранення кишечника, черевної порожнини. Був важкий бій, штурмували ворожий окоп, п'ятеро наших бійців загинуло, троє було поранено. У госпіталі в Харкові зробили Саші спочатку зробили три складні операції, потім четверту, а п'яту зробили в Полтаві. Лікувався і в Києві, в Хмельницькому, на реабілітації був місяць вдома.
- Сашині бабусі, Ганна Дмитрівна та Тетяна Леонідівна, - крізь плач оповідає мама, - нічого не знали, ми їм не казали, бо не знали, як вони це переживуть. А їм Саша казав, що в нього все добре. Аж взнали через місяць, як приїхав додому. Трохи одійшов, і знов на фронт, казав « я йду, в мене все добре, мене хлопці чекають». Дякую волонтерам з Гуманітарного штабу Теофіпольщини, які передали нам від Володимира Мосейка з Тернополя бронежилет, інше спорядження. Дякую моєму однокласнику з Шибени Володимиру Шведі, привіз Саші захисний шолом. Тепер він під Бахмутом, дуже їм там треба дрона, вже Сергій Рудківський замовив його в Польщі, просимо всіх добрих людей, щоб допомогли, номер картки Юлії Сусь – 51 687 45 11 24 35 182. Молимо Бога, щоб зберіг нашого дорогого сина, щоб вберіг всіх чиїхось дітей, щоб настала перемога, щоб запанував в Україні мир. Бо не може бути інакше, бо лише тепер ми знаємо, яку дорогу ціну він коштує.
Віримо, що так і буде, що перемога настане, коли наші захисники, такі, як Олександр Слободенюк, демонструють стійкість духу, відвагу, хоробрість, так відважно захищають Батьківщину. Слава Збройним Силам України!
Галина Тебенько
