Погода

Так можна окреслити життєвий шлях ветерана педагогічної праці, справжнього подвижника освітньої ниви Теофіпольщини Лідії Сергіївни Романюк з Волиці. 2 лютого цій мудрій, справедливій людині з активною громадянською позицією людині виповнюється 90 років.

Не раз наша газета писала про Лідію Сергіївну, адже вона – живий свідок історії нашого краю, одна з славної когорти будівничих освітньої галузі району. Народилася в бідній селянській родині, була старшою серед шести дітей, в одинадцять років, у 44 році, коли батька забрали на фронт, пішла працювати в колгосп: мати – на свиноферму, вона – з дітьми, мама – додому, вона – на роботу. Босими ногами по стерні ходила,  водила коней з боронами, коровою у ярмі скородила, косила, жала. А як переростком пішла у Волицьку початкову  школу, в другий клас, ходила через день, бо чоботи були одні на двох з сестрою Ганною. Закінчила Поляхівську семирічку, а тут і середню школу відкрили, добре вчилася, дуже любила математику. Вступати в Бердичівський педагогічний інститут поїхала в полотняній сорочці, а на поїзд прийшла пішки до Білогородки, було це у 1953 році.

Працювала Лідія Сергіївна у Волице-Польовій, Базалійській школі-інтернаті, в Бережинцях, а з 1961 по 1997 – у Волицькій школі, викладала математику, 15 років була директором школи, мала багато грамот, районних, обласних,  міністерства освіти, була удостоєна звання «Відмінник народної освіти України». Школа була однією з кращих у районі, на її базі проводилися обласні семінари. Найбільше гордилася тим, що її випускники реалізували себе, більшість отримали вищу освіту, стали хорошими людьми.

Часи змінювалися, не могла змиритися з тим, що престиж вчительської роботи впав, що вчителі змушені тримати хазяйство, аби вижити, підтримати дітей. Переконана, це несправедливо, неправильно, це проблема держави. Цю роботу трудно порівняти з іншою, бо неоціненний її  внесок у здобутті знань, у становлення особистості дитини.

Багато років Лідію Сергіївну обирали депутатом сільської ради, ніколи вона не стояла осторонь проблем громади, бо не терпить несправедливості та байдужості. Разом з надійним вірним супутником життя, багаторічним головою місцевого колгоспу Петром Андрійовичем Кравчуком виростили прекрасних дітей Надію та Василя, дочекалися онуків та правнуків. Надія пішла стежиною матері, викладає історію у Волице-Полівському ліцеї, а внучка Наталія, вчителька математики, очолює цей заклад. Гордиться сином, адже був депутатом VI –VII скликань Верховної ради, тепер працює директором успішного, багатогалузевого агропідприємства СТОВ «Волиця». Саме він вирішив питання з завершенням будівництва нового приміщення Волицької ЗОШ І-ІІ ступенів, тепер гімназії, завершив справу, розпочату батьком.

Вже покинув білий світ Петро Андрійович, підкосило  це горе її здоров'я. Та має Лідія Сергіївна світлий розум, чудову пам'ять, цікавиться подіями в громаді та країні, вболіває за родину, з всіх, хто захищає українську землю від російських окупантів. Щиро вірить, що Україна переможе, що настане перемога та мир, що Україна стане європейською країною.

Тож хай ще довго зустрічає Лідія Сергіївна квітучі весни, слухає спів соловейка, дає мудрі поради та настанови молодим. Бо має неоціненний досвід,прожила життя, сповнене невтомної праці, творчого пошуку та неспокою.

Галина Тебенько