Сьомий місяць триває ця жахлива війна, яка немає аналогів у сучасному світі. Бо російська федерація всупереч принципам міжнародного права, всупереч міжнародному визнанню кордонів нашої суверенної країни, продовжує повномасштабну військову агресію на території України. Продовжує вбивати, калічити, катувати, руйнувати, знищувати українців, все українське.
Продовжує чинити воєнні злочини, завдає ракетні, артилерійські, авіаудари по мирним жителям міст, містечок та сіл, по цивільній інфраструктурі. І роблять це рашисти з особливою жорстокістю, з особливою ненавистю та люттю.
Сьомий місяць стримують підлого та підступного ворога, тримають оборону та крок за кроком визволяють окуповані території доблесні Збройні Сили України. І професійні військовослужбовці, і мобілізовані резервісти, і просто військовозобов’язані мужньо, героїчно борються за Незалежність нашої Батьківщини, за свободу, за волю, за право жити у демократичній країні. Сьогодні у підрозділах ЗСУ воюють, виконують бойові завдання сотні наших земляків, жителів нашої громади. Тож наша розповідь – про молодих офіцерів, братів Назарія та Максима Кравчуків зі Строків, про їх батьків Ніну Андріївну та Івана Васильовича, про віру в перемогу, про надії та тривоги.
– Ніхто не думав, не гадав, – кажуть Ніна Андріївна та Іван Васильович, – що буде повномасштабна війна, але тепер розуміємо, що у 2014 році був лише її початок, що путінська росія роками виношувала плани по знищенню України. Але що буде саме так, що будуть такі жахіття, у це страшно повірити. Але це правда, це жорстока реальність. І наші діти тепер на передовій, вони нас тепер нас захищають. Віримо, що Україна переможе, що настане мир, настане спокій на українській землі. Бо ми ростили наших хлопців не для війни. Ми вчили їх бути чесними, справедливими, відповідальними, наполегливими. І вони такими виросли, ще ніколи нас не підвели. У кожного з них була своя дорога до ЗСУ, ми їм не перечили, бо це був їхній вибір.
Назарію Кравчуку 27 років. Закінчив Строковецьку ЗОШ І-ІІ ступенів, спеціальну медичну освіту здобув у Шепетівському медичному коледжі, працював за спеціальністю, заочно закінчив Рівненський Державний Гуманітарний Університет, факультет «реабілітація та фізична культура». Максиму Кравчуку лише 22 роки. Після Строковецької ЗОШ закінчив Теофіпольську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2. А тоді разом з Назарієм вступили до Львівської Національної Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Минулого року лейтенанти Назарій та Максим Кравчуки отримали призначення до військових частин на Схід та Південь. Служили, проходили ротацію. Назарій під час навчання в Академії одружився, чекає-виглядає його дружина Христина та маленький синочок Андрійко.
– Як тільки стали наші хлопці офіцерами, стали служити, – продовжують батьки, – ми, звісно, переживали, але те, що ми відчуваємо з 24 лютого, не можна ні з чим зрівняти. Бо ж знаємо, бачимо, як гинуть, отримують поранення, потрапляють в полон наші бійці. Але щодня молимося, просимо Всевишнього захистити, вберегти їх, вберегти всіх, бо вони ж чиїсь діти. Весь час живемо у тривозі, чекаємо дзвінків, аби почути від них, що живі та здорові. Кажуть, що є у них все, що б’ють ворога, що є успіхи, що перемога буде.
Але війна є війна. Отримав влітку Максим, вже старший лейтенант, важке поранення у ногу, осколки засіли в спині та лікті руки. Вийняли лікарі осколок зі спини, в лікті залишили, бо може бути гірше, може пошкодитися сухожилля, а нога, хоч зажила, та все ж турбує. І треба вже повертатися в стрій. Як ніхто, розуміє ситуацію батько Іван Васильович. Бо ж у 2015, він, тоді працівник Теофіпольського відділення позавідомчої охорони, добровольцем пішов на фронт, два роки був на передовій, від Маріуполя до Горлівки.
– Пережили ми та переживаємо страшно, – кажуть Ніна Андріївна та Іван Васильович, – але нам було дуже приємно, що до Дня Незалежності наш Максим був нагороджений Подякою Хмельницької обласної ради, нагрудним знаком «День Незалежності-2022». Вручив нам ці нагороди Теофіпольський селищний голова Михайло Тененев. Ми відчували гордість за нашого сина, відчували і біль, бо війна йде, наступає зима, і як її пережити. Але ми гаряче віримо, що Україна з допомогою світу переможе, що настане такий довгожданий мир.
Дорогі наші захисники! Ми про вас пам’ятаємо, підтримуємо, молимося за вас. Тримайтеся, повертайтеся з перемогою!
Галина Тебенько
