Триває кривава повномасштабна війна російської федерації проти нашої суверенної України. Героїчно протистоять навалі дикої московської орди доблесні Збройні Сили України. Утримують позиції, знищують ворога, його техніку, проводять успішні контрнаступальні дії. Але в цій нещадній боротьбі, в цьому смертельному двобої гинуть і українські військовослужбовці, патріоти, які захищають рідну землю.

Страшне горе прийшло в родину Тетяни та Сергія Розквасів з Базалії. В одну мить чорним крилом впало на цю гарну родину страшне горе. Прості, хороші люди, мама працює санітаркою Базалійської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, батько Сергій – електрик Теофіпольського РЕМ. Жили, давали собі раду, підтримували дітей Петра та Машу, вірили, сподівалися на краще.

Було їх синові Петру лише 29 років, мав плани на життя, мав золоті руки, купив будинок, турбувався про синочка, другокласника Рому. Та почалася війна. 10 березня Петро, хоч не служив в армії, був мобілізований. Служив водієм транспортного відділення однієї з військових частин ОК «Захід». Загинув 13 вересня при виконанні бойового завдання біля міста Лозова Харківської області. Перед тим телефонував Ромі, казав, що приїде через тиждень.

В останню путь Петра Розкваса земляки провели у п’ятницю, 16 вересня. З передмістя Базалії до квартири родини кортеж із загиблим Героєм люди зустрічали на колінах, зі сльозами на очах, з квітами, з українською символікою. Домовину спочатку занесли в квартиру, тут благочинний Теофіпольської округи Православної Церкви України, митрофорний протоієрей отець Василь Крисак разом зі священниками ПЦУ очолив молебень за загиблим. Далі процесія перемістилася до Базалійського храму Успіння Пресвятої Богородиці, де отець Василь Крисак зі священниками від­служили чин похорону.

Поховали Героя з військовими почестями на Алеї Слави у Теофіполі, на селищному кладовищі. І впродовж дороги з Базалії до Теофіполя жителі громади зустрічали загиблого бійця «живим коридором».

Петро Розквас віддав своє життя за волю та мир на рідній українській землі, віддав своє життя за кожного з нас, віддав своє життя за Батьківщину.

Важко підібрати слова, щоб описати біль від тяжкої втрати. Гірко і боляче, що сьогодні наші завзяті та молоді соколи – кращі з кращих віддають своє життя заради того, щоб ми мали мирне майбутнє та ясне небо над головою...

Глибокі співчуття рід­ним та близьким Героя. Нехай Господь допоможе їм перенести це страшне, невимовне горе.

Вічна шана і пам’ять захиснику України! Герої не вмирають!

А.Джус