Насамперед хочу подякувати редактору газети Галині Тебенько, в тому, що друкує повідомлення, м'яко кажучи, з гострими кутами, але цим самим спонукає читачів до колективного обговорення піднятої теми.
Отже, з допису Олени Станчук у газеті за 7 квітня «Єднаймося ворогу на зло» я та багато моїх однодумців, друзів, знайомих дійшли висновку, що потрібно єднатися навколо російської церкви, і що на території громади є ще якісь активісти (мабуть, прихожани Православної Церкви України), які хочуть все знищити… Який жах! Ховаймося, єднаймося з російською церквою, яка веде нас до світлого майбутнього! Ми так це зрозуміли і нас це обурило, тому що це межує з сепаратистськими закликами колаборантського характеру, на що, до речі, в державі є також відповідні статті законів.
Я ж у дописі від 14 квітня «Роздвоєння особистості чи туман в очі?» нікого не збирався ображати, я хотів запитати (читайте уважно зі знаком питання), спонукаючи до подальших дискусій. Хоч посилання на статті Конституції, порушення яких приписує мені Олена Станчук у газеті від 21 квітня у матеріалі «Найтемніший час перед світанком…», як на мене, відгонить репресивними методами, залякуванням старого радянського режиму та сучасної раші.
Вибачте. Зрозумійте! Нічого особистого. Я, навпаки, підтримую та ціную Олену Іванівну за її неспокійну вдачу, за активність, за те, що вона витрачає свій вільний час, а ще багато нервових клітин, щоб довести свою думку, позицію до певного прошарку спільноти нашої громади.
А тепер дозвольте висловити своє бачення деяких аспектів сьогодення. Дійсно, сваритися зараз українцям не годиться. Ворог підтягує, нарощує сили на всіх напрямках для ще більш жорстокого протистояння. Захисти і дай, Боже, сили нашим Збройним Силам України, просімо разом з українським народом допомоги у всіх країн світу, щоб ми зупинили і вигнали зі свої землі цю дику російську орду.
Разом з тим, на часі історично визріли питання культурно-морального плану. Ми чуємо в розмовах, в переписці і відео в електронних носіях, в пресі, що дуже активно обговорюється мовне питання та питання щодо існування російської церкви в Україні.
Українці, побачивши неадекватність, зомбованість і особливу, потворну жорстокість російських загарбників, масово стали піднімати питання діяльності російської церкви. Багато прихожан цієї церкви вже заявили, що ногою не ступлять у цю церкву, допоки вона буде підпорядковуватися Московському патріархату.
Але є й інші думки, де йдеться про єднання з російською церквою. Бог їм суддя, якщо вони ще до цього часу не зрозуміли ролі російської церкви в українському суспільстві.
Я особисто вважаю, що примусове нав'язування в Україні російської мови та російської церкви дійшло до початку свого кінця. Шкода тільки десятки мільйонів українців у різні часи замордованих за національну ідею. На даний час українська нація визріла, всі бачать, що ми в культурному, в інтелектуальному плані на порядок або й більше, вищі за московську орду, тому українці вже не будуть терпіти рашистське іго. І потрібно розуміти, що українська нація – це не московська орда. Ніхто нікого не збирається переслідувати, нищити церкви та майно. Всі мають право на свободу совісті. І в результаті обговорення цих питань будуть мирно прийматися відповідні рішення.
Прошу тільки, не дрімайте, щоб знову не продрімати свою долю. І не бійтеся «висловити устами те, що походить від серця…». Все залежить від того, про що людина думає, якщо про погане, то опоганить, а якщо про добре, розумне, світле, то тільки возвеличить і допоможе нам читати Євангеліє не однобоко, а всеохоплююче, черпаючи звідти силу мудрості про добро та зло.
Народ України вже ступив на передові щаблі світової історії. Ми обов'язково переможемо! Слава Збройним Силам України! Слава нації! Слава Україні!
Олег Яцишин, смт.Теофіполь
