Погода

Коли промовляє душа

Нещодавно у Вінницькому видавництві “ТВОРИ” за підтримки керівництва Теофіпольської Філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» вийшла друком збірка літературно-поетичних творів «Душі цілюще джерело». У даній збірці вміщено поетичні та прозові твори, гуморески жителів мальовничого подільського села Новоставці на Теофіпольщині, членів поетичного клубу «Ліра» при місцевому будинку культури та, одночасно, членів літературно-поетичної студії «Зорі над Полквою» Теофіпольської територіальної громади. Автори не мають спеціальної освіти, у кожного своя доля і свої думки, відчуття і переживання, своє розуміння канонів поезії, але усіх їх об’єднує любов до рідного краю, до природи, де знаходять вони цілюще джерело душі. Їх серця по різному відгукуються на події, побачене, чи почуте. У нашій газеті часто можна було почитати дописи цих авторів. Сьогодні я, як упорядник даної книги, хочу познайомити вас з однією із авторів – Євгенією Кренцігловою. У переддень дня її народження, від усіх членів ветеранської організації Новоставецького старостату та літературно-поетичного клубу «Ліра» хочу привітати з прийдешнім святом, побажати, насамперед, мирного неба над головою, міцного здоров’я, радості, достатку, бути такою ж активною і життєрадісною, як завше, ще багато років.


Народилася Євгенія Трохимівна 6 березня 1947 року в селі Поляхова Теофіпольського району в сім’ї колгоспників. Вона часто перебирає в пам’яті минулі там роки.
«Залишилися на все життя незабутніми роки дитинства та юності, які пройшли в мальовничому селі Поляхова. Батьки були простими колгоспниками. Життя на той час було важким. Пам’ятаю, як батько придбав радіо «Ангара», воно було одне на цілу вулицю. Часто збиралися сусіди, щоб послухати новини, пісні. Біля сільського клубу був встановлений стовп, на якому був гучномовець. Кожен ранок звучав на ціле село гімн України – так розпочинався день. О 24 годині – знову звучав гімн і уже закінчувався день... В сім’ї було 4 дівчат – я і мої сестри. Старші доглядали молодших. Сестри Надя і Валя мають різницю в роках – 10 років – 1943 і 1953 роки. Обидві вони жили і працювали в рідному селі, зараз на заслуженому відпочинку. Сестра Марія проживає в Казахстані.»
Часто згадує Євгенія Трохимівна свою школу, вчителів та однокласників. Адже саме в шкільні роки захопилася поезією. Збирала вірші різних поетів, часто їх читала. Виникло бажання і самій писати, змальовувати художнім словом красу рідного краю, людські переживання та прагнення. Тоді, ще школяркою, були написані вірші «Зима», та «Осінь».
Знову вже настала довга осінь,
Вітер хмари сумні в небі носить.
І дерева стоять голі-голі,
Посмутніли у полі тополі.
Осінь! Ти така різноманітна...
Для одних приходиш непомітно,
А для інших ти приносиш смуток
І думки збиваєш в каламуток.
Заставляєш сумувать з тобою
За минулим літом, за весною,
Та не зможеш тих слідів замести,
Для яких настануть знову весни.
Пізніше, уже в студентські роки, написані поезії про кохання: «Очі», «Тобі», «Розлука» та інші.
Коли серце заб’ється тривожно,
Коли сумно стає на душі,
Я дивлюся в обличчя прохожих
І шукаю там очі твої.
Тільки марні мої сподівання,
Їх знайти не вдається мені.
Є на світі багато прекрасних,
А такі, як у тебе, одні.
Твої очі забути не можна -
То два сині, живі джерельця,
Які світять мені опівночі,
Котрі гріють мене без кінця.
Як любила в них вогники сині,
Заглядала у їх глибочінь,
Яка душу мені полонила,
Народила кохання прибій.
Очі, очі - дві сині волошки,
Задивляюся, ніби в чарівність на вас,
Бо так хочеться вашої ласки
Не на рік, не на день, не на час.
З дорослішанням змінюється життя, змінюється і тематика творів. Працювала вчителем початкових класів (1967-1969р.), секретарем райкому комсомолу (1969-1977 р.), з 1978 року заступник директора Новоставецької середньої школи з виховної роботи та вчитель української мови та літератури. От тут дуже знадобилося вміння писати вірші для створення різноманітних сценаріїв для шкільних свят. В ті часи було написані вірші «Обеліск», «Іду до обеліску» та інші.
Вийшовши на пенсію, Євгенія Кренціглова була обрана головою ветеранської організації Новоставецької сільської ради. Працює уже 14 років. Відповідально відноситься до своїх обов’язків, бо любить і поважає цих немолодих уже людей. Намагається поділитися з ними добром свого серця і спонукати місцеву владу допомагати ветеранам. З її ініціативи, та за сприяння Філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» та благодійного фонду «МХП – громаді» при Новоставецькому будинку культури створений клуб за інтересами для літніх жителів громади «Активне довголіття». Цей клуб діє уже три роки і Євгенія Кренціглова очолює його. Кожне засідання клубу, це свято для його гостей – людей поважного віку. За сприяння у роботі з ветеранами праці, дітьми війни, вона вдячна небайдужим людям: Василю Петринюку – колишньому керівнику місцевого господарства, колишньому голові села Анатолію Вальчуку, директору будинку культури Людмилі Довжук, педагогам і керівництву Новоставецької школи, а тепер ліцею, старості села – Григорію Ткачуку, всім активним людям сіл Новоставці, Кривовілька, Коров’є, Човгузів, з якими співпрацювала. В цей час написано багато різних творів, присвячених ювілеям близьких людей: сестер Наді і Валі, дочці Світлані, племінниці Лілії, Василю Андрійовичу Петринюку, колегам- учителям. Пише вона і вірші про онука, про маму, про Антона Калениковича Ярощука, знаменитого земляка, ім’я якого носить одна з вулиць села та аматорський народний хоровий колектив сільського будинку культури. Пише вірші до Дня Перемоги, Дня ветерана і інших свят нашої держави. Відповідаючи на запитання про причини творчості, вона цитує слова, написані нашою землячкою, Інною Репецькою:
Поезія – душі порив високий,
Безмежний злет у сині небеса,
Це мрія, що як сокіл бистроокий
Здіймає крила. Неземна краса.
І кожне слово, кожна стрічка вірша
У серці залишає слід чіткий,
Веде у світ прекрасний. І я пишу,
Про те, що день дає нам золотий.
У ці, такі непрості для нашої держави, для нашого народу дні, коли ворожа орда хоче знищити нас, як народ, хочу закінчити свою розповідь про людину активної життєвої позиції, словами її вірша «Обеліск».
Стоїть один в лютневий вечір,
Навколо стихла завірюха…
Накинувши шинель на плечі,
Стоїть… І ніби пісню слуха…
Про те, як люті смерчі бою
Усе живе вогнем змітали,
Як падали солдати в полі,
Як падали… і знов вставали.
І знов ішли, щоб захистити
Оцей лютневий тихий вечір,
Щоб міг ти, друже, обійняти
Коханої любимі плечі…
Щоб йшли спокійно діти в школу
І мирний день навколо зрів,
Щоб не було війни ніколи,
Лиш прапор миру пломенів...
Хочу, щоб ми усі пам’ятали, що ця війна – не перша для нашого народу, ми уже маємо досвід війни з нападниками. Ми обов’язково переможемо, бо правда за нами! Ми на свїй землі! А всім ГЕРОЯМ, які ціною свого життя захищають нас, ми допоможемо усім, чим зможемо: молитвою, кров’ю, їжею, підтримкою, справами своїми! Загиблим поставимо пам’ятники у своїх серцях і не забудемо про них!
Слава Україні! Героям слава!
Світлана Кислюк,
село Новоставці