Сто років. Хіба це багато?
Михнівка у той січневий день була не дуже людною. Можливо цьому завадили погодні умови. Їдучи вулицею села, вже подумки були у хаті ювілярки.
- Бабки Євгенки хата он, третя звідси, від будинку культури, справа, - показуючи рукою у бік осель, що притулилися одна до одної вздовж широкої вулиці, - пояснив зустрічний молодий чоловік, який назвався Григорієм.
- Старожителька, не дивлячись на поважні роки, ще досить енергійна бабуся, - продовжував свою розповідь Григорій. – Влітку раду давала господарці, хоча в родині є молодші члени сім’ї. Без роботи не може себе уявити.
Цієї суботи до села з’їхалися і зійшлися багато гостей. Винуватицею торжества тут стала Євгена Василюк. В її оселі було гамірно. Захоплював дух радості Нового 2022 року і, звичайно, подія – свято поважної літами сільчанки. Трудівниці. Мами. Бабусі і прабабусі.
Нашу увагу привернула невисока худорлява бабуся. Щось весело розмовляла з оточуючими її родичами та дітлахами. По вдяганці зрозуміли, що то і є наша іменинниця, знана на все село колишня ланкова-буряківниця нинішнього ФГ «Михнівське».
Приєднуємося до галасливого гурту, щоб віднайти хвилинку-другу для розмови. Кивнувши головою, що символізувало запрошенням, щоб присісти біля неї, зрозуміли, що господарка події може вділити нам увагу. Без прикрас сільська пенсіонерка про своє життя-буття, нинішнє її виживання в умовах пандемії, поволі повела щиру бесіду. Ми із задоволенням слухали її розповідь. Іменинниця, добра говірка бабуся-старожителька краю, по-своєму пройшла життєвими, умудреними роками, звивистими манівцями.
Не одне десятиліття пропрацювала в колгоспі «Арсенал», зокрема в третій комплексній бригаді. Остання була в числі правофлангових у господарстві. Колектив у свій час носив високе почесне звання комуністичної праці. Довгі роки очолював її досвідчений хлібороб, орденоносець Іван Андрійчук.
Ця мудра й цікава оповідачка, поринаючи у спогади, часом ставала малослівною, але з усмішкою на обличчі, давала нам зрозуміти, що вона більше знає, бо прожила уже, слава Богу, сотню літ. А ще з цікавих прикладів свого життя сплітала перевесло цілої епохи минулої історичної доби.
Зозуля накувала Євгенії Семенівні вже сотий січень. Народилася, виросла і змужніла у Михнівці, над тихоплинною Полквою. Пережила два голодомори, остарбайтерські чорні дні у Німеччині, добре пам’ятає післявоєнну відбудову народного господарства. Не одну п’ятирічку пропрацювала біля святої земельки. Важко перенесла жінка трагічну смерть чоловіка Сергія, свою надійну опору. Адже обоє ростили і дали путівку у життя двом донькам та двом синам. Правда, сина Миколу похоронили вже більше десяти років тому. Земля йому пухом. Донька Ніна проживає у Москві, син Степан побудувався і мешкає в Михнівці. Дочка Ліда тридцять років пропрацювала у районній лікарні. Нині – пенсіонерка, опікується мамою. Ювілярка радіє 8 онукам і 11 правнукам. Читає газети, особливо місцевий часопис «Життя Теофіпольщини» перечитує по кілька разів.
Гортає свій життєвий календар іменинниця.
- Дуже запам’ятала початок війни. Сильні бої точилися за Теофіполь. Лінія ДОТів стримувала хвацький марш німецьких полчищ. Червоноармійці до останнього патрона і гранат билися з ворогом. Гинули, але не здавалися. Діяли і підпільні групи з наших патріотів. Як американські війська звільнили нас від рабської праці, повернулася додому. Особливу радість викликала Велика Перемога. Поприходили мої односельці із битв додому, ніби читаючи, продовжує розповідь про фронтовиків Другої світової. Прославили село герої ратних подвигів. Усі вони відійшли у вічність. Згадує зокрема Івана Ангелюка, Степана Гоцака, Семена Шклярука.
Так, Степан Хомич Гоцак - танкіст, артилерист, перше своє бойове хрещення пройшов під Львовом. За визволення Воронежа у 1943 році удостоївся ордена Червоної Зірки. Мав і ордени Червоного Прапора та солдатської Слави ІІІ ст., Вітчизняної війни, медалі.
Семен Васильович Шклярук пішов на фронт добровольцем. Пройшов він усю війну, тричі був поранений, мав контузію, сім разів горів у танку. Обороняв Москву, воював під Оршею та Вітебськом, визволяв білоруську землю, Литву та Східну Прусію. У послужному списку зазначені бойові нагороди - медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За взяття Кенісберга», мав солдатський орден Слави ІІІ ст., удостоївся і ордена Вітчизняної війни.
- Уміли мої односельці воювати, - говорить ювілярка. Багато із них не повернулося до рідної домівки. 72 воїни-земляки полягли на фронтах війни. Їх імена навіки викарбувано на пам’ятнику, встановленому в селі. Їх ратний подвиг продовжили сотні жителів трудової Михнівки.
Понад чверть віку комплексну бригаду очолював енергійний, діловий і дбайливий господар, уже згаданий нами Іван Карпович Андрійчук. Його працю відзначено високими нагородами. Зокрема, груди керівника середньої ланки прикрашали два ордени Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, багато медалей. Уславилося село і трудовою звитягою кавалера двох орденів Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів комбайнера Дмитра Гринюка, Михайла Самов’юка. Останній за трудовий ужинок також удостоювався Ордена Леніна та Жовтневої революції. Обирався він і депутатом районної ради трьох скликань. Орденом «Знак Пошани» відзначена за невтомну працю в тваринницькій галузі телятниця Ніна Гринюк, а доярка Ніна Бабак заслужила орден «Трудової Слави» ІІІ ст.
- У молодості вечорами співала і танцювала в клубі, - згадує довгожителька. А вдень важко працювала, треба було підтримувати рідних. Маю трудового стажу більше 60 років. Додамо, що вона нагороджена медаллю «Ветеран праці», є учасницею Другої світової війни.
- Мама – віруюча людина, - доповнює розповідь неньки донька Ліда Сергіївна. - Завжди на великі християнські свята відвідувала службу Божу у місцевому храмі. Вона дякувала Всевишньому і просила здоров’я рідним. Ще й нині цікавиться політикою. Засуджує війну на сході України, переймається долею людей в анексованому Криму.
- Я догадувалася, що до мене прийдуть такі гості, - каже Євгена Семенівна. - Щиро дякую голові Теофіпольскої територіальнї громади Михайлу Тененеву, голові первинного ветеранського осередку Павлу Трофімову. Низький уклін Володимиру Кобері, очільнику відокремленого підрозділу ветеранів України Теофіпольської селищної ради, активу, що не забули про бабусю. А ще за подарунки та квіти. Особливо від народного депутата України Олександра Гереги та депутата обласної ради, Генерального директора «Добрий хліб» Віктора Лебединського, їхньої політичної сили «За конкретні справи» за передані солодощі.
Передайте від мене велику вдячність отцю Іоанну з Свято-Покровського храму Української православної церкви за цінний подарунок – ікону Різдва Христового.
Причепурилася цього дня. Хоча і в літах, але відчувала себе набагато молодшою.
Іменинниця чітко розуміє, що зміст життя – це саме життя.
- Проснувся і слава Богу. Світить сонечко, зеленіє трава, співають птахи - говорить ювілярка.
А ще любить старенька посидіти влітку у садочку. Тихо веде сповідь з деревами про своє життя. І в цьому вона знаходить свою цінність прожитих років.
- Я всього перенесла на своєму віку. Але думаю, що життя – прекрасне. Його треба так пройти, щоб не боятися відходити у засвіти, забувши, що не все зробила, - зауважує ювілярка.
І в цих простих словах вся ювілярка, яка з честю і гідністю прожила століття. Але хіба це багато?
Андрій Рудюк
