Погода

Пам’ятник Олексі Довбушу

Далекий 1971 рік. На державному рівні готується відзначення Опришківського руху в Карпатах на Гуцульщині - батьківщині його ватажка, Олекси Добуша, легенди Карпат, народного Героя, народного Месника, вірного сина його рідних Карпат.
Розробити йому пам’ятник було доручено відомому в Україні львівському скульптору-монументалісту Валентину Назаровичу Борисенку. Він завжди працював, як кожний скульптор, з своїм архітектором, а то, раптом, кличе мене до себе в майстерню. В нас були дуже теплі приятельські стосунки – він добре знав мене, як по роботах з іншими скульпторами, хвалив мою графіку, мої проекти, малюнки олівцем, акварелі, знав, як я люблю природу, Карпати…
Прийшов я до Валентина вчасно, не запізнився. Якраз в бритвані спеклась картопля в мундирах. Ставить господар на стіл миску з нею, сіль, нарізане сало, часник, хліб, ну і … підливку до того з чарками, пляшку мінеральної води…
Почалась розмова. І несподівано для мене мій добрий, старший колега, друг, який ще раніше приказав звертатись до нього на ти, запрошує мене разом з ним попрацювати над дуже відповідальною роботою - пам’ятником легендарному Олесі Довбушу (?!).

Його  величності Слову

він присвятив більш як піввіку свого творчого життя

Це ми про колегу газетярського цеху Володимира Рубашевського, знаного журналіста на теренах Поділля і нашого краю. А ще він відомий і як майстер прозових творів, що закарбували його добре ім’я не лише на Хмельниччині. Бо уміє Володимир Вікторович глибоко проникнути в душу читача своїми роздумами про життя та буття трудового люду, родинну династію, піднести до нових висот здобутки славних першопрохідців у царині поезії та прози, мистецького творіння людей, якими багаті Надгориння і Теофіпольщина, зокрема. А ще він розширив тематику ратних справ мужніх бійців, які пройшли сувору школу випробування в афганській війні. Не полишає він і теми захисників, що боронять нині священні рубежі рідної неньки України на її Східних кордонах.


Так, це справа усього його життя. І даючи таку характеристику праці людини, з якою добре знаний по колишній роботі у редакції газети «Червона зірка» (нині «Життя Теофіпольщини») , а згодом у телерадіокомпанії «Теофіполь», розумієш, що мова йде не просто про стаж професійної діяльності, а глибше. Бо постає особистість, яка ще у молоді роки вже зуміла чітко визначитися зі своїми життєвими пріоритетами, знайшла свою точку прикладання власних сил.