Доброта в пошані
- У чому секрет мого довголіття? – Бабуся чіпко підвела голову і вказівний палець правиці підняла вверх.
- Бо я щиро вірую в Отця Небесного і молюся Йому. - А ще, наевно, невтомна праця біля святої земельки протягом свого трудового життя.
І Ярина Антонівна Сивак зі Святця показала нам натруджені мозолясті долоні рук. Ними вона піввіку виконувала різноманітні роботи у колективному господарстві. Бо довелося їй розпочати свою трудову біографію у неповних 16 літ. Сьогодні, коли за плечима уже 90, іменинниця до дрібниць пам’ятає перший вихід на колгоспний лан. Ростила цукрові буряки.
- Важко було зразу, - мовила ювілярка, досвіду ніякого. Ото тільки що полола город біля хати. Хіба що мамині уроки допомогли та дівочі літа.
Хліборобські університети опановувала від світанку до пізнього вечора. Гартувалася сила та міць душі. Треба було економіку господарства піднімати та державу післявоєнної доби.
Оточена увагою і теплом великої родини Сиваків ювілярка згадує непростий шлях, який їй довелося пройти, чимало випробувань подолати. Народилася іменинниця у звичайних сільських трударів. Батька Антона репресивна машина 1937 року десь загубила у сибірських лісах. Він так і не повернувся додому, до сім'ї. І шестирічна Яринка, яка так мріяла побачити татусеву лагідну посмішку і відчути його міцне плече, залишилася без батьківської ласки. Допитливим дитячим поглядом дивилася у мамині очі, завжди наповнені слізьми та печалі на обличчі. Та вже школяркою зрозуміла, що вона росла напівсиротою і є велика потреба в усьому допомагати неньці. Та її дитинство затьмарила війна 1941 року.
Важка післявоєнна доба. Довгожителька згадує визвольну весну 1944 року та наступні літа. До відродження зруйнованого господарства, де трудилася мама, долучилася й Яринка. Поля оброблялися вручну. Скородила ріллю коровою. Гній носила на тендітних плечах у ряднині.
Добрих чотири десятки років Ярина Антонівна очолювала в господарстві буряківничу ланку. З року в рік її трудівниці досягали росту врожаїв цукристих. Колектив ентузіастів у четвертій рільничій бригаді вів перед. З кожного гектара тоді накопували по 430-450 гектарів «білого золота». Її, як правофлангову змагання, у 1970 році в числі перших було відзначено ювілейною медаллю. Фото передовика виробництва красувалося на колгоспній Дошці пошани. Нагороджувалася невтомна трудівниця грамотами, цінними подарунками агроформування. Заохочувалася і матеріально. Їй було вручено нагрудний знак «Переможець соціалістичного змагання 1973 року». А в 1990 році дитина війни відзначена медаллю «Ветеран праці», вшановувалася ювілейними нагородами до річниці Великої Перемоги у Другій світовій війні.
…Того дня було гамірно на подвір'ї племінника ювілярки Сергія Сивака. Привітати трудівницю із поважними літами прибули староста села Яна Павлюк, заступник директора ТОВ «Святець» Володимир Дацюк, працівники комунальної установи Теофіпольської селищної ради «Центр надання соціальних послуг» Оксана Саміляк і Надія Жилюк, голова ради відокремленого підрозділу ветеранів України Теофіпольської територіальної громади Володимир Кобера. Вони вручили довгожительці квіти та подарунки. Лунали добрі слова вдячності за багаторічну працю в сільському господарстві, зичили всі Ярині Антонівні міцного здоров'я, довголіття, душевного спокою.
Не без гордості ювілярка відгукується про директора ТОВ «Святець» Василя Мастія. Василь Васильович постійно дбає про розвиток свого господарства, добробут селян, знаходить кошти і на розвиток соціальної сфери. Люди відчувають постійну турботу про себе.
А під вечір до оселі поспішали члени великої родини Сиваків, де налічується крім племінників та племінниць14 онуків та п’ять правнуків. Заміж ювілярка не виходила, отож своїх дітей не має. Живе біля племінника Сергія. Стала незрячою на старості. Але має добру і щиру душу. Отож не лише у день ювілею, а постійно оточена повагою та любов'ю, добротою. А доброта завжди в пошані.
Андрій Рудюк
