Тут живе любов
14 лютого у всьому світі відзначається прекрасне зимове свято, свято романтики, кохання та ніжності – День святого Валентина. Бо як прожити без цього світлого, найкращого, пристрасного почуття, яке робить людину по-справжньому щасливою?
Тож наша розповідь про подружжя Інну та Андрія Петринюків з Теофіполя, які у листопаді минулого року вже відзначили срібне весілля, виростили четверо дітей та не розгубили цього дивного, чарівного почуття, яке навіки їх поєднало та зробило одним цілим.
Інна Василівна працює заступником директора Теофіпольського НВК ЗОШ І ступеня-гімназія, Андрій Васильович останні 5 років був головою районної ради, тепер депутат Хмельницької районної ради, займається підприємництвом. А познайомилися, коли вони, ровесники, навчалися в одинадцятому класі, Інна – в Теофіполі, Андрій – в Ямполі Білогірського району. Адже дружили їх батьки, Василь Корнійович Шуляк та Василь Андрійович Петринюк.
- Невдовзі ми зрозуміли, - кажуть, - що це щось більше, ніж дружба, бо стукали наші серця, очі не могли надивитися одне на одного. Тож як нам було по 20, одружилися. Працювали, ростили дітей – Василька, Іванка, Марусю та Володю. Звісно, жили і в радості, і в клопотах, і в тривозі за дітей, бо ж вони – найдорожче, що в нас є, наше найбільше щастя. Не чули наші діти сварок, бо й ніколи ми по серйозному і не посварилися, завжди намагалися бути для них взірцем, прикладом. Нашими сімейними традиціями стали дні народження, день нашого весілля, День святого Валентина. Любимо робити одне одному сюрпризи, оригінальні подарунки. Старші хлопці вже виросли, Вася закінчив Тернопільський Національний Економічний Університет, вже одружився, є в нас невістка Наташа. Ваня ще навчається в цьому університеті, має наречену Каріну. А ми ж втішаємося найменшими, школярами Марусею та Володею.
- Почуваю себе щасливою та захищеною, - додає Інна Василівна, - бо ж Андрій дуже надійний та відповідальний, постійно оточує мене турботою та ніжністю. А ще він дуже любить куховарити, наварить і вареники, і пельмені, і борщ, мені ж наскільки легше.
- Я ж зичу усім, - каже Андрій Васильовиич, - берегти свої почуття, адже вони можуть бути крихкими, як кришталь. Тому завжди треба пробачати одне одного, берегти одне одного, плекати своє щастя.
То ж в родині Петринюків насправді живе любов, хоч ідуть роки, розквітає все новими і новими барвами.
А.Джус
