Теофіпольська середня школа за час свого існування з 1934 року( наступного року будемо відзначати 85 років від часу створення) поєднала тисячі людських доль. Тут навчалися всі: і вчителі, і учні. По різному складалися людські долі, але в просіяному зерні була велика любов і велика праця. Попадали і «золоті зерна». Серед такого скарбу – вчителька молодших класів Раїса Якимівна Вісик. 1 липня цього року у неї мав бути ювілей – 75 років. Але цими днями ми відзначаємо 9 день від її смерті.
Корабель її життя зупинився. Старовинне українське голосіння сповістило про велику тугу родини, колег, її учнів:
«Новина по світі ходи, що душа від нас відходить. Вчора була ще в городі, а сьогодні – на розході…». Царство Небесне і вічна їй пам'ять.
Ми будемо пам'ятати
привітну, усміхнену добру і щиру Жінку. Так, Жінку з великої букви. Майже 50 років вона прожила у парі з прекрасним чоловіком – Олексієм Антоновичем Вісиком, виховали двох синів-красенів – Володю та Сашу. Дочекались любимих невісток і трьох онучок. Вірною Берегинею була Раїса Якимівна, яка 15 останніх років доглядала свого хворого чоловіка. Олексій Антонович вважає, що кращим вчителем історії та гарним батьком він зміг стати лише завдячуючи своїй гарній і розумній дружині.
Працюючи у школі, Раїса Якимівна мала багато відзнак, нагород, але, найголовніше – любов і повагу людей. Це закладено, безперечно, людиною.
Раїса Якимівна Трач родом із Кунчі. Від діда-прадіда вона зберегла працьовитість і мудрість свого роду. ЇЇ маму разом із родиною було вислано із села в роки колективізації. 16-річною повернулася в село, але її знову вислали. Та батьківська земля кликала. Діти репресованих у 30-их потроху поверталися на рідну землю. Серед них була і мама Раїси Якімівни, яка змогла передати дочці найкраще: любов до рідної землі, величезне працелюбство, веселу вдачу, любов до пісні.
Саме любов до пісні дала можливість молодій піонервожатій із Строковецької школи у 1962 році стати ведучою на фестивалі «Мануїльські гуляночки», зіграла роль весни. Київські кінематографісти зняли фільм про цей фестиваль. Саме його «крутили» у місцевому кінотеатрі перед сеансом фільмів багато років. Але вже згодом, після закінчення Хмельницького педучилища, працюючи у Святецькій середній школі, організовувала разом з учнями концерти, допомагала розвиватися талановитим учням.
У нашій школі Раїса Якимівна почала працювати на початку 70-их років. Більше 30 років навчала дітей вболівати за шкільне життя, завжди підтримувала колег. Гарно співала, була прекрасною оповідачкою. Вміла смачно готувати, її борщ був неперевершений.
Надзвичайна вчителька-трудівниця і після виходу на пенсію займалася громадською роботою, співала допоки могла у церковному хорі. А найголовніше - вона була носієм прадавніх українських традицій, берегла пам'ять Роду.
Ця жінка зуміла зберегти найкраще і цьому навчити своїх дітей, онуків та учнів.
Всі колишні учні, колеги сумують за втратою цього «земного сонця». Перестало світити це «сонечко» і у вікно вірному і люблячому чоловіку, який сьогодні береже пам'ять про найдорожчу людину, яка була вірною горлицею майже 50 років спільного життя.
Напередодні 9 днів по смерті Раїси Якимівни Вісик пом'янімо її добрим словом і тихою молитвою.
Олена Станчук,
вчителька Теофіпольської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів
