Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: №33 від 16.08.2018р.

Про пам’ятники Івану Підкові в Україні


Було колись – в Україні
Ревіли гармати:
Було колись: запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю…
Так писав Тарас Шевченко про відважного, сильного, славного, мужнього, козацького ватажка, отамана війська запорізького Івана Підкову, якому в 1578 році у Львові, за наказом польського короля, було відтято голову. Згодом його останки козаки перевезли в Канів і поховали на козацькому цвинтарі, недалеко від Чернечої Гори.
Ця героїчно-трагічна сторінка нашої історії запала нам в душу, і ми – скульптор, мій колега по фаху, галичанин Петро Кулик і я, архітектор, подоляк Володимир Блюсюк, тихенько працювали над варіантами пам’ятника народному герою. А коли проект був готовий – ми терпляче оббивали пороги радянських владних кабінетів, щоб дали дозвіл на спорудження пам’ятника в центрі Львова, де був страчений Іван Підкова. Тим більше, що скульптор має готові кам’яні брили, привезені з кар’єрів Теребовля, має бронзу на відлив скульптурних елементів. І ми, автори, навіть не заїкались на авторську винагороду, ми даруємо наш твір рідному Львову, який вивчив нас (!) І все рівно: ні(!), і все попахує українським «буржуазним» націоналізмом(?!)…
І ось повіяв свіжий вітерець і у 1982 році пам’ятник славному козаку у Львові було відкрито – наш подарунок місту! І нам винагорода: якісь невідомі два молодики підскочили до нас, пообіцяли по кулі в чоло і спритно зникли. Але кулі нас поминули, проте скульптору кастетом вибили всі зуби, а мене «пожаліли». То був час, коли Лєх Валєнса розворушив Польщу.
А далі тихенько зібрались і, щоб нікого не сполохати, поїхали ми в Канів шукати місце поховання козаків. Поклонились Тарасу Шевченку і відправились на козацький цвинтар. А там – непрохідні хащі кущів з колючками, темно…Від гробової тиші дзвенить у вухах. Мовчимо і ми… А «Було колись – в Україні ревіли гармати!...
Вертаємось назад, облюбували для пам’ятника Івану Підкові гарне місце – біля Чернечої Гори, недалеко від Дніпра. Повертаємось у Львів і тихенько,без розголосу, працюємо над другим варіантом пам’ятника відважному козаку – для Канева, також наш подарунок йому: Львів-Каневу.
Якщо у Львівському варіанті на природних кам’яних брилах домінує бронзова відтята голова козака, то в канівському вже пів фігура Івана Підкови виринає з величезної природної гранітної брили.
Але наближається 700-річчя Черкасам. Вже, знаючи про львівського Івана Підкову, черкаські українці-патріоти завітали до нас, авторів, - може порадимо щось. Ми радо відкриваємось, братаємось, п’ємо чарку дружби, зближаємось поглядам і вже невдовзі ми в Черкасах офіційно, на широкому державному рівні, було відкрито пам’ятник Івану Підкові. Наш другий подарунок – Черкасам( І). Девіз: Львів –Черкасам.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

І на нашу вулицю прийшло свято
Дуже вдало колись наші пращури давали назву куткам. От вулицю, де я проживаю, назвали Болотом (у радянські часи вона звалася імені Кутузова, хоч яке відношення мав прославлений полководець до Шибени?). Бо ж і справді болота тут було доволі – весною, влітку, як проходив дощ, і восени. Як нещодавно сільська рада перейменовувала вулиці, назвали її Заболотною, бо ж болота не поменшало. Як кілька років тому у сільській раді з’явилися кошти, почали у нашому селі дороги висипати жерствою, бо всі вони були у жахливому стані. Ясно, що це не асфальтована дорога, та все ж таки стало краще для людей. Невисипаними залишилися лише дві вулиці – наша Заболотна, імені Шевченка, недосипали і Покровську коло церкви. Але в цьому році на сесії сільської ради прийняли рішення висипати Заболотну вулицю довжиною 900 метрів, виділили для цього 315 тисяч гривень.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

І вдень, і вночі на посту


Якщо у людини є совість, то де б вона не працювала, буде віддаватися роботі, вболівати за неї. В особливій мірі це стосується працівників ветеринарної медицини: тут без душі, без серця –ніяк. Бо ж треба врятувати, вилікувати тварину, принести полегшення її власнику. Бо яка то біда, коли на очах гине корова-годувальниця чи інші домашні тварини, завдяки яким люди в селах тепер виживають.
Ігор Яцишин з Гальчинець працює лікарем Єлизаветпільської дільниці державної ветеринарної медицини. Свою роботу любить, просто нею живе, хоч вона дужа важка, відповідальна, адже в будь-який час доби, і в будень, і в свято, комусь потрібна його допомога.
- Закінчив середню школу я у 1979 році, - розказав при зустрічі, - вступав до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту на факультет ветеринарної медицини. Було мені на той час 16 років, та вже чітко визначився – буду ветеринарним лікарем. Не вступив. Рік поробив в колгоспі причіплювачем на тракторі, на другий рік таки вступив. Вчився стаціонарно 5 років, вернувся у рідні Гальчинці. Колгосп імені Шевченка був тоді потужним господарством, в кожному селі, в Гальчинцях, Єлизаветполі, Новоіванівці та Червоному Случі були ферми, було повно худоби.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

У вічному неспокої, у щоденній кропіткій праці

Вже стало традицією, що напередодні Дня працівника ветеринарної медицини про стан та проблеми цієї життєво важливої галузі народного господарства району спілкуємося з начальником Теофіпольського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області Павлом Шевчуком. Адже йдеться про епізоотичне благополуччя району.

Те, що жодна територія не застрахована від спалаху гострого інфекційного захворювання, засвідчила подія, яка сталася 11 серпня минулого року і в нашому районі – спалах Африканської чуми свиней на свинофермі Філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» села Коров’є. Який досвід ви з цього винесли?
- Треба визнати, що це був дуже серйозний досвід. До цього часу нас навчали, як боротися з цим захворюванням, а довелося самим через все це пройти. То вже згодом і я на обласних семінарах ділився досвідом ліквідації вогнища АЧС. Бо ж АЧС залишається найбільш небезпечним інфекційним захворюванням, адже немає ні лікування, ні вакцини. З іншого боку, керівники господарств, де утримується свинопоголів’я, не дуже поспішають виконувати наші приписи щодо необхідності проведення профілактичних заходів з попередження проникнення збудника АЧС. Мотивують це тим, що свинарство пов’язане з великими ризиками через нестабільну цінову політику.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

«Іскра» з характером, або чому ми так любимо футбол


Напередодні відбулися матчі-відповіді 1/4 фіналу Кубка області з футболу. Наша команда, поступившись в першому матчі на виїзді в Старокостянтинові з розгромним рахунком 0:5, в суботу в домашньому поєдинку проявила справжній характер і командний дух. Мало кому вірилось в позитивний результат. Всі схилялися (та і я також) до думки - хоча би нічия, щоб не було соромно перед своїми вболівальниками. Але іншої думки були наші хлопці і головний тренер ФК «Іскра» Олександр Царук, який зумів налаштувати і згуртувати команду в потрібний момент.
Отож, про сам матч. ФК «Іскра» з перших хвилин заволоділа ініціативою і вже на 4 хвилині влучний удар Дениса Параїла вивів нашу команду вперед. Не встигла команда «Случ» оговтатись, як вже на 17 хвилині другий м’яч влетів у їхні ворота - 2:0 (гол на рахунку Олексія Колеснікова). Наші хлопці мали ще декілька нагод у першому таймі забити, але не пощастило. ФК «Случ» огризався і моментами, і грубою грою, за що на 37 хвилині за другу жовту картку було вилучено їхнього гравця. Перший тайм закінчувався, а інтрига все наростала… Перерва… Голова Федерації футболу Старокостянтинова і головний тренер явно хвилюються. Напевно, згадують матч тижневої давнини, коли після першого тайму вони вели в рахунку також 2:0.

Категорія: №32 від 09.08.2018р.

У праці й турботах збігли літа


Нещодавно Ганна Федосіївна Герасим’юк з Базалії святкувала своє 80-річчя. Всього було на її віку, бо зросла в селянській сім’ї у Малій Клітні, а як в Базалію вийшла заміж, трудилася і на пекарні, і санітаркою в лікарні, і на нормі в колгоспі. Народила та виховала троє дітей – Неонілу, Анатолія та Наталію, має четверо внуків та четверо правнуків. Скільки ж то треба було нагризтися, напереживатися за всіх. Ще похоронила свого доброго чоловіка Петра Савовича Герасим’юка, був же її надією та опорою.
То ж того святкового дня до її господи завітали адміністратор ВП АФ «Вікторія»ТОВ «Волочиськ-агро» агрохолдингу «Астарта-Київ» Ірина Герасімюк, учасники народного аматорського вокального ансамблю «Джерело» Олена Марчук, Ганна Кравчук та Ганна Любчик, зійшлася родина. Віншували, співали, було щиро, зворушливо. Оскільки Ганна Феодосіївна пайовик «Астарти», вручила їй Ірина Герасімюк подарунок – теплу ковдру. Я ж ще передала вітання від районної організації ветеранів України. На раз ювілярці наверталися на очі сльози: почувала на серці радість, що високі літа зустрічає в родинному колі, що й не забули про неї люди.

Категорія: №31 від 02.07.2018р.

З надією на урожай


Не позаздриш цьогоріч хліборобам, весною недотримали посіви вологи, а як почалися жнива, чи не щодня ллє дощ. Та на все воля Божа, урожай треба зібрати. Таки ж, нарешті, має розпогодитися.
- За 18 років, відколи керую господарством, - каже голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк, - таких жнив не пам’ятаю. Щось подібне було у 2009-му році, але там дощі собі переходили, були і погожі дні. А це як почало лляти з 10 липня… Наші комбайни молотили десь два рази по півдня, а то весь час дощ. Як тут не скажеш, що все залежить від Бога? Нам ще потрібно зібрати 450 гектарів, з них 300 – озимої пшениці, 150 – ярого ячменю. Може, погода таки встановиться, ще ж дозрівають у нас мак, гірчиця, соняшник. Затрати щороку зростають, ми плануємо, надіємося. От зібрали 153 гектари озимої пшениці. Затратна частина склала біля 25 тисяч гривень на гектар, дотрималися сучасних технологій, внесли і мінеральні добрива, стимулятори росту, кілька разів обробили засобами захисту. До речі, позаминулого та минулого року затратна частина складала 16000 – 16600 гривень. Поки що урожайність непогана, 77,1 цнт/га. Хоч у нас пізні сорти, та, зрозуміло, пшениця вже перестигла, почала заростати бур’янами. Скоріш за все, втрати неминучі. Складні цього року жнива. От цього року зібрали гороху по 25 цнт/га, а затрати склали біля 20 тисяч гривень на гектар. Собівартість висока, хоч ми так само дотрималися технологій. Весною, коли закладався врожай, була посуха, наслідком стала така врожайність. Така сама картина з озимим ріпаком. Все внесли, доглянули, а зібрали по 27 центнерів з гектара, а вторік – по 45. Чинників високого врожаю багато, а, виходить, що основний – це погодні умови.

Категорія: №31 від 02.07.2018р.

ВІТАЄМО!


Якщо, бува, хтось не знає, або ж випадково забув, то нагадаємо, що 4 серпня члену Національної Спілки журналістів України Валентину Дузяку виповнюється сім десятків літ від дня народження. Із них понад п’ять з лишком десятків Валентин Максимович мешкає в Теофіполі, бо ж родом він з Городоччини.
Про його трудові заслуги та нагороди нині не розповідатимемо. Зробимо це десь через три десятки років. Ніхто ж нас не підганяє. Ще маємо час!
А сьогодні ж повідомимо, що майже все своє трудове життя Валентин Дузяк присвятив професії журналіста, пройшовши усі щаблі редакційної творчості: літературний працівник, завідувач відділом, відповідальний секретар, заступник редактора і, звісно, редактор. Довелося також пізнати роботу на радіомовленні й телебаченні. І, щоб ви знали, - скрізь справлявся. Та ще й одночасно громадські обов’язки встигав виконувати.
Зарекомендував себе і як здібний наставник молодих хлопців і дівчат, які приходили працювати в редакцію районної газети «Червона зірка», а згодом - «Життя Теофіпольщини».

  • Ви тут: 
  • Головна