Вісім місяців між надією та страхом, вісім місяців очікування та молитов, коли серця рідних відмовлялися вірити у найгірше. І лише нещодавно, 23 червня 2026-ого року, після експертизи ДНК відкрилася страшна правда - стало відомо про загибель нашого земляка Віталія Олександровича Бегана з Воронівець.
Народився Віталій у Воронівцях 11 серпня 1996-ого року в дружній родині Світлани Миколаївни Цимбалюк та Олександра Васильовича Бегана. Разом з братом Дмитром хлопці зростали добрими та роботящими, допомагали батькам, старанно вчилися в школі.
Після закінчення Воронівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Віталій вступив до Хмельницького Національного Університету, отримав спеціальність інструктора з охорони праці.
А далі Віталій працював будівельником, зокрема, в Івано-Франківську. Пізнав родинне щастя, зустрів суджену Ірину з Лисогірки, у 2020-ому році пара одружилася, у них народилася донечка Меланія.
Був мобілізований у березні 2025-ого року в Івано-Франківську. Навчання проходив у Житомирському навчальному центрі, став бійцем 25-ої окремої десантно-штурмової Січеславської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
П’ять місяців мужньо тримав оборону на «гарячому» Покровському напрямку, разом зі своїми побратимами героїчно виконував бойові завдання. Та 22 жовтня 2025-ого року під час виконання обов’язків військової служби поблизу населеного пункту Лисівка Покровського району Донецької області загинув.
Відтоді вважався зниклим безвісти. Рідні чекали доброї звістки та сподівалися на диво. Щиро молилася мама Світлана Миколаївна, вчителька початкових класів Вороновецького ліцею; батько Олександр Васильович; дружина Ірина, завідувачка Лисогірським сільським клубом, аби підтримувати ЗСУ, організувала в клубі плетіння маскувальних сіток. А маленька Меланія щиро чекала на тата…
У понеділок, 29 червня, Теофіпольщина попрощалася із загиблим Героєм Віталієм Беганом. Від Базалії до Лисогірки, де проїжджав кортеж з тілом загиблого бійця, люди стояли на колінах, з прапорами та квітами. Прощання біля будинку у Лисогірці, де проживав з дружиною та донечкою… Далі у Воронівцях біля батьківської оселі…
Поминальну панахиду відслужили у місцевому храмі Православної Церкви України. Тут, у рідному селі, воїн знайшов свій вічний спочинок. 30 років – це вік молодої сили, досвіду та зрілості, це вік, коли вже знав ціну праці, відповідальності та любові.
Батьки втратили свого дорогого сина, дружина – надійного чоловіка, донечка – люблячого батька, Україна – вірного воїна. Його життя було коротким та сповненим гідності. Встиг найголовніше – стати на захист рідної Вітчизни в час найтяжчого випробування.
Вічна слава та пам’ять загиблому Герою Віталію Бегану!
А.Джус
